Розділ 25 — про те, хто не любить чекати

Ліда витратила достатньо часу, щоб дослідити пані Фукцію. Сміливо припіднімала її листя, розсувала черешки, роздивлялася нарости. Вона не сумнівалася, що якщо навіть рослина отруйна, то в рукавичках, які їй передав інкогніто, їй нічого не загрожує. Розпирала, звичайно, дика цікавість, хто цей благодійник, який роздає безкоштовно такі цінні рукавички, але можливо, на це питання є відповідь у Лео.

Під час своїх досліджень Ліда з'ясувала, що горошини-шишки, за якими приходив хлопчик, росли біля основи листової пластини знизу. Лео зірвав ті, що були бурими, мабуть, це ознака зрілості. Таких залишилося лише дві. Але було кілька зелених — цим, схоже, ще треба було дозріти.

Якщо здогад Ліди вірний, Софоклос використовував плоди цієї чудо-папороті для виготовлення фарб і чорнила з особливими властивостями. Цікаво, чи він передав комусь рецепт перед своїм зникненням? В усякому разі, Лео, схоже, знає, як зробити фарби. А ось щодо чорнила — питання відкрите.

У нашому світі все просто. Потрібна інформація — заліз в інтернет і ось тобі будь-які відомості про будь-які екзотичні рослини. А тут що накажете робити? Хоча не все так безнадійно — є книги. Алоїз розповідав, що коли оновлювали покої радника, то не стали чіпати дві речі: тайнанську рослину та стелажі з літературними працями. Подумали, раптом фоліанти знадобляться новому раднику. І це було вірне рішення. Вони цілком можуть стати в нагоді. Звідкись же Софоклос черпав знання про свого улюбленця — можливо, саме з книжок.

Ліда провела перший ознайомчий рейд — поки що лише пробігла очима назви праць, що припадали пилом на полицях. Виявила багато корисного — тут були книги з історії, географії, політики, філософії. Але це ж скільки часу піде на їх вивчення? Мабуть, доведеться відкласти цю справу на потім. Та все ж не зазирнути в одну з цікавих книг хоча б одним оком Ліда не змогла. Що, взагалі, подібна брошура робить серед наукових праць та філософських трактатів? Вона називалася: “Кулінарна книга пані Беладонни. Сто і один рецепт”. Софоклос, що, захоплювався кулінарією? І чому ім'я автора книги збіглося з ім'ям королівської кішки? Випадково?

Ліда відкрила брошуру на одній зі сторінок навмання. Текст у ній виявився не надрукованим, а рукописним. Через велику кількість скорочень їй не вдалося навіть зрозуміти, на який рецепт вона натрапила.

“Взяти 1 ш. ф. та одну чайну ложку пр. ст. Збити до утворення густої піни, додати холодну воду, нагріти до кипіння...”

Це про що? Напевно, десь на початку брошури є список скорочень. Ліда дала собі настанову ввечері на дозвіллі в усьому розібратися і, може навіть, взяти собі на замітку кілька середньовічних рецептів з цієї книги. А поки довелося відкласти її убік — до Ліди з доповіддю про виконану роботу знову примчала Нессі.

Вона із задоволеною усмішкою поклала на стіл свіжий випуск "Королівського вісника" і відзвітувала, що газету вже відправили ​​в усі куточки королівства. Але то були ще не всі новини.

— Іще один мешканець замку терміново просить твоєї аудієнції, — повідомила Нессі. — А точніше, мешканка — високовельможна пані Улань. Вона наполягає, щоб ти її прийняла негайно.

— А що сталося? Чому така терміновість?

— Не думаю, що щось трапилося. Просто пані Улань не з тих, хто любить чекати.

Зазвичай такою рисою характеру вирізняються великі начальники.

— А ким вона тут служить?

— О, — усміхнулася Нессі, — вона вважає свою посаду другою за значимістю після короля. Вона наглядачка бальних залів.

Щось на кшталт бальної кастелянші?

— Що ж, — усміхнулася Ліда. — Не змушуватимемо високовельможну пані чекати. Запроси її до мого кабінету.

Внутрішніми коридорами Ліда вирушила в ділову частину своїх володінь, намагаючись вгадати, яка термінова та невідкладна проблема може бути у наглядачки бальних залів.

Пані Улань виявилася високою енергійною жінкою під п'ятдесят. Вона була як мінімум на голову вища за Ліду, при цьому ще й уклала своє густе чорне волосся в таку високу триповерхову зачіску, що їй довелося злегка пригнутися, коли вона проходила у двері.

— Я дуже задоволена тим, яку пораду ви дали його величності, — почала вона з порога. А голос який! Гучний, гарно поставлений і такий ого-го який командний. — Але чому ж ви не погодили текст оголошення зі мною? — обурилася вона, обмахуючи обличчя "Королівським вісником" як віялом. Це, певне, від надлишку почуттів.

Ого претензія, а нічого, що ще кілька хвилин тому Ліда взагалі не знала про її існування?

— Присядьмо, — направила вона гостю до софи.

 Та сіла і, тицьнувши пальцем у колонку з оголошенням, заявила:

— Нічого. Ще все можна виправити. Ось тут... "красуня"... це годиться, можна залишити, "гра на флейті" теж... а ось тут... "вміння грати в чунайські шашки"... слід замінити на "вміння грати в чунайські шашки або, і навіть краще за те, вміння вишивати хрестиком”... А ось тут…

— Заждіть, — перебила Ліда. Яке ще вміння вишивати хрестиком? — Усі чесноти, перераховані в оголошенні, продиктовані особисто його величністю. Такою він бачить свою наречену.

— Ну то й що? — пирхнула пані Улань. — Ви ж радниця. Порадьте йому, щоб він бачив свою наречену інакше.

— Навіщо? — здивувалася Ліда.

У неї почали закрадатися певні сумніви в адекватності співрозмовниці.

— Як це навіщо? Ви що, не знаєте? Дружиною його величності стане моя дочка Інесса.