Розділ 22 — про те, якими бувають сюрпризи

Десь Ліда про таке читала. Здається, саме в одному з її улюблених любовних романів. Романтичний цинік красень-мільярдер хоче зробити сюрприз своїй дівчині, в яку закоханий по самі вуха, і влаштовує жартівливе викрадення. Дівчині так само, як і Ліді, зав'язують очі і везуть у невідомому напрямку. Коли пов'язку знімають, вона розуміє, що знаходиться на розкішній яхті. Мільярдер-бойфренд обдаровує її діамантами і робить пропозицію руки та серця.

На жаль, на Ліду явно чекали якісь інші пригоди. Не факт, що приємні. На відміну від книжкового красеня-мільярдера, красень-король на романтичні вчинки та приємні сюрпризи навряд чи здатний, а ось підлаштувати каверзу — будь ласка. Вона навіть почала всерйоз міркувати, чи не варто почати кричати, чинити опір і кликати на допомогу. Але цікавість пересилила — Ліда вирішила дозволити себе викрасти і доставити туди, де на неї чекає король.

Коли нічого не видно, починаєш прислухатися до відчуттів. А відчуття ці жодної додаткової інформації не давали — крокуєш собі і крокуєш куди тебе направляють. Але в один момент Ліді раптом здалося, що вона з проводжатими опускається кудись на ліфті. В усякому разі, вона пережила знайоме відчуття легкої невагомості, яке накочує, коли ліфт різко стартує вниз. Хоча який ліфт може бути у середньовічному замку?

Загалом дорога зайняла хвилин десять, а може, й менше того. У якийсь момент Ліда почула, як брязнули важкі металеві двері, а потім "шафи", які супроводжували її, доповіли:

— Ваша величносте, наказ виконано.

— Можете бути вільні, капрали, — відправив їх геть король.

Амбали в ту ж мить залишили приміщення, двері знову брязнули, і за мить Ліда відчула, що з її очей знімають пов'язку.

І де вона опинилася? Куди це королю здумалося її затягнути? Ну, по-перше, це явно не яхта, а по-друге… по-друге… Ліда крутила головою і не дуже розуміла призначення приміщення. Воно було досить просторим. Але жодного вікна не спостерігалося. Уздовж стін щільною шеренгою стояли масивні шафи з темного полірованого дерева. У деяких з них дверцята були зроблені з товстого скла, а за склом, як у музейних вітринах, поблискували різні чудернацькі предмети.

— Ми в королівській скарбниці, — здогадався задовольнити цікавість Ліди король. — Сподіваюся, ви з розумінням поставилися до того, що капрали проводжали вас сюди з дотриманням заходів безпеки.

Король покрутив у руках пов'язку, зняту з очей Ліди. Ну і навіщо при цьому так самовдоволено посміхатися? Його тішить думка, що змусив Ліду мучитися у незнанні та здогадах? Інтриган! Тиран і деспот!

— Лише троє людей, крім мене, знають про існування цієї потаємної кімнати. Найвідданіші та надійніші. Ви — четверта, — довірливо понизив він голос, нахиляючись до її вуха. Ага, можна подумати і їй довіряє. Навіщо тоді було очі зав'язувати?

Від нього знову обурливо пахло м'ятою. І це вже, імовірно, не мило. Навряд чи величність ніжиться у ванні двічі на день. Тоді що? Невже чай?

— Якщо це таке вкрай потаємне місце, то чого ж не повечеряти на терасі, як пропонувала я?

Цим наїздом Ліда вирішила спробувати перехопити ініціативу. Бо поки що ситуацією повністю володів король. Своїм несподіваним запрошенням у таке непридатне для вечері місце йому вдалося зовсім збити її з пантелику і змусити діяти за його сценарієм.

— У мене були причини вас сюди запросити, — запевнив він. — Повечеряти можна де забажаєте, хоч би й на терасі, але спочатку я покажу вам дещо. Знаєте, що зберігається у королівській скарбниці?

— Здогадуюся: золото, діаманти, коштовності.

Він засміявся.

— Золото, дорогоцінне каміння та інші багатства зберігаються в королівській казні. І хоч вона теж надійно захована, але все ж таки доступ до неї має набагато більше людей. Тут, у скарбниці, зберігаються особливі цінності — артефакти. Не можна допустити, щоб вони потрапили в руки дурню або лиходію, який ненароком або зі злим наміром використає їхню особливу силу комусь на шкоду.

Цікавість змусила Ліду підійти до однієї з шаф, щоб роздивитися “експонати”. Саме в цій вітрині нічого дивного не було — лише різноманітний посуд: розкішні кубки, чаші від малих до дуже великих розмірів, ступка з маточкою. Вони виглядали так буденно, ніякого тобі магічного блиску чи потойбічного світіння, що в Ліди закралися великі сумніви в їхніх особливих властивостях.

— Колекцію рідкісних магічних предметів почав збирати ще мій прапрадід, — король вирішив зіграти роль екскурсовода і розповісти деталі. — З того часу вона постійно поповнюється. Артефакти потрапляють сюди різними шляхами. Наприклад, один із найдивовижніших і найцінніших я отримав як плату за послугу.

Король дістав із сусідньої шафи скриньку і простягнув Ліді.

— Відкрийте, — сказав він.

Не знаючи, чого й чекати, вона зазирнула всередину. На дні лежало щось схоже на велике пом'яте яйце бурого кольору.

— Не впізнаєте? — спитав величність із якимось підозрілим підтекстом, ніби Ліда точно має знати, що це.

— Вперше бачу.

— Це кокон метелика-співуна з тайнанських островів.

Знову ці натяки, що Ліда має якесь відношення до тайнанців.

— Та діва, що дала мені кокон, розповіла, що ці метелики — велика рідкість навіть на їхній батьківщині.

Воно й не дивно. Тут одразу видно, що з кокона вилупиться щось рідкісне та екзотичне — як мінімум, гігантське.

— Вважається, що метелики-співуни приносять своєму господарю величезну удачу. І незважаючи на те, що тайнанські ліси небезпечні та непрохідні, знаходяться сміливці, які намагаються відшукати заповітний кокон.

Ну, про екзотичність та небезпеку тайнанських лісів Ліда вже чула. У неї, он, біля самого вікна стоїть диво тайнанської флори, якого всі бояться, крім маленького Лео.

— Ніхто не знає, скільки часу потрібно метелику-співуну, щоб дозріти. Хтось каже, що вони можуть провести в коконі десять років, а дехто стверджує — і сто.

Ого. Тоді в Ліди для короля погані новини.