Розділ 20 — про правильний підхід до охорони здоров’я

Після нетривалого відпочинку в парку, Нессі спантеличила Ліду новою інформацією.

— Тепер нам треба відвідати лікаря.

— Лікаря? — насторожилася Ліда. — Ти хвора?

— Ну що ти, — засміялася помічниця. — Не пам'ятаю, коли востаннє хворіла. Здається, мені тоді було п'ять років. Але хворий ти чи здоровий, повинен раз на тиждень відвідувати королівського лікаря. Такий у нас закон. А кожен новий мешканець замку зобов’язаний першого ж дня з'явитися на прийом.

Хм. Щось типу профогляду та диспансеризації? Ліда не чекала, що у середньовічному замку буде настільки серйозний підхід до охорони здоров'я, що, мабуть, похвально. Хоча, правду кажучи, вона недолюблювала лікарів та поліклініки. Але що вдієш? У чужий черевик свої ноги не саджай. Вона слухняно пішла за Нессі.

Яким великим цабе є тут лікар, Ліда зрозуміла по тому, що його володіння виявилися окремою будівлею. Вона було досить хитромудро спроектована: вузька, але висока, з чотирьох сторін її обрамляли вежі. Стіни були прикрашені виступами, нішами та барельєфами. Що й казати? З архітектурної точки зору — просто шедевр. Тут би майстерню Фелікса розмістити, а не поліклініку.

Найдивнішим було те, що кабінет, у якому вів прийом лікар, розташовувався у підвалі. В усякому разі, варто було їм із Нессі зайти всередину будівлі, вона повела Ліду сходами вниз, пояснивши, що всі надземні приміщення — це особисті покої лікаря та його лабораторії. Непогано влаштувався.

Підвал, втім, на підвал і не був схожий. Чисто, всюди гарне освітлення. Але все одно, перш ніж зайти до кабінету, Ліда опинилася у полоні суперечливих почуттів. А раптом там повна антисанітарія? Чим тут взагалі лікують? Настоєм щурячих хвостів і жаб'ячих лап?

На щастя, страхи не справдилися. Кабінет був дуже нудним і строгим, але абсолютно чистим. З-за столу до Ліди назустріч підвівся чоловік.

— Професор Сильван, — представився він.

Чим ближче лікар підходив, тим більше вона дивувалася, який перед нею красень! Яскравий брюнет, років сорока, може, навіть сорока п'яти, з тих гарячих брюнетів, яким їхній вік не шкодить, а навпаки, робить ще привабливішими. Але наскільки ж сухим і суворим був вираз його обличчя. Губи навіть не смикнулися у вітальній усмішці.

— Радниця його величності Лідія, — представилася вона. Під його строгим жорстким поглядом язик відмовлявся вимовити щось менш офіційне.

— Зніміть мантію. Я проведу повне обстеження. Складу вашу карту здоров'я і видам необхідні розпорядження, яких ви повинні будете суворо дотримуватися, — його голос був командним, вочевидь лікар не допускав жодних заперечень.

Отакої, ото дивина. Теж мені, командир знайшовся.

— Дякую, але я здорова. Мені не потрібні жодні розпорядження.

— Здорові?

— Так.

— І ваші очі?

От ескулап, чортяка здогадливий.

— У нашому замку рідко трапляються хвороби і це лише тому, що мешканці замку суворо дотримуються моїх розпоряджень, — сказав Сильван повчально.

Він прибив Ліду поглядом Мефістофеля, змусивши сісти на кушетку, і дістав стетоскоп. Вона зняла мантію і трохи приспустила лямки сукні, даючи лікареві можливість послухати легені, коли вже йому неодмінно закортіло провести профогляд. Це ще нехай подякує, що під мантією на Ліді була сучасна сукня, яка дозволяла робити такі маніпуляції.

Обстеження тривало не так вже й довго. Крім стетоскопа, у Сильвана в арсеналі були ще якісь прилади, не схожі на жодні з тих, які Ліда раніше бачила в руках у лікарів. Найдивнішим видався шматок пластичного матеріалу, на кшталт глини, який треба було зім'яти в руці. Зліпок, що в неї вийшов, лікар уважно вивчив під лупою.

— Я знайшов у вас кілька дрібних розладів, — видав він, нарешті, свій вердикт. — Але, загалом, як і будь-яка тайнанка, ви маєте міцне здоров'я.

Тайнанка? Лікар уже не перший, хто натякає на якийсь зв'язок Ліди з цими загадковими тайнанськими островами. Чого б це?

— Я не маю жодного відношення до тайнанців. Я родом зовсім з іншої країни, — спробувала пояснити Ліда.

— Ви можете вважати себе ким завгодно, але цілком очевидно, що у вас тече тайнанська кров, — безапеляційно заявив сухар-ескулап. — Інакше чим можна пояснити наявність на ваших грудях тайнанського родового знаку?

Пф-ф-ф. Це він побачив у Ліди звичайну родиму пляму і зробив такі далекосяжні висновки?

— Мені відомо, що єдине вразливе місце тайнанок — це очі. Надзвичайно красиві, але як плата за цю незвичайну красу, надзвичайно короткозорі, — слова пролунали з докором, ніби Ліда якимось чином винна у вроді своїх очей. — Але якщо строго виконуватимете мої розпорядження, прояви недуги можна послабити.

Він повернувся за свій стіл і почав щось швидко-швидко писати. Вже за кілька хвилин Ліді вручили аркуш з приписами. Пробігши очима перший пункт, вона вже була здивована та обурена. І це Ліда ще не бачила інших, які були набагато обурливішими.