Як одружити короля?

Розділ 19 — про те, як змінюються уявлення про чоловіків

За своєю натурою Ліда була людиною дуже активною і вміла робити кілька справ одночасно. Вона спокійно могла затіяти прання під час приготування сніданку, при цьому одночасно слухати музику та презентацію для боса готувати. Але всі її таланти в цій галузі не йшли в жодне порівняння з талантами Нессі. Ось уже в кого життєвої енергії вистачило б на десятьох.

Майже весь день вони провели разом і встигли зробити стільки всього, скільки в їхній ситуації двоє чоловіків, наприклад, робили б цілу вічність.

Почали з гардеробу. Хоч відведена для речей радника кімната і була повністю заповнена вбраннями, але вони були чоловічими.

— Коли ми з моїм благовірним готувалися до зустрічі нового радника, оновлювали інтер'єр та гардероб, ніяк не могли подумати, що хазяйкою всього цього буде жінка, — пояснила Нессі.

Щоб виправити ситуацію, запросили кравчиню. Вона підігнала під фігуру Ліди кілька готових суконь, які були в її арсеналі, і зняла мірки для пошиття всього, що бракує. Як з'ясувалося, головний королівський радник перебуває тут на повному державному забезпеченні, тому Нессі не економила, коли складала список необхідного.

Далі помічниця запропонувала влаштувати для Ліди ознайомчу екскурсію замком та його околицями, щоб ввести в курс справ. Насамперед, показала Ліді її кабінет.

— Тут ти працюватимеш і прийматимеш відвідувачів. Подобається?

Кабінет, як з'ясувалося, теж оформлявся під керівництвом Нессі та її чоловіка. Невідомо, чому саме вони займалися тим, що, здавалося б, не входило до їхніх обов'язків, але вийшло чудово. Якщо порівнювати, наприклад, з робочим місцем Ліди в офісі, яке являло собою просто стіл та крісло, та навіть якщо і з кабінетом боса, все одно небо і земля.

У боса було дорого, сухо і сіро, а тут дорого, затишно і... і ще в атмосфері витало щось заспокійливе і навіть заколисуюче. Крім робочої зони був ще затишний куточок із софою та торшером. Мабуть, тут і передбачалося приймати відвідувачів. Ось тільки Ліда до кінця не розуміла, яких, власне, відвідувачів їй доведеться приймати. Про що й поцікавилася у Нессі.

— Будь-який мешканець замку має право просити твоєї аудієнції, щоб отримати пораду з найболючішого питання, — пояснила помічниця. — І, до речі, у нас уже є перший, хто записався на прийом.

— Справді? — здивувалася Ліда. — Хто?

— Флоренс, королівський шеф-кухар.

— А в чому його проблема?

— Не знаю, — знизала плечима Нессі. — Я думала, у нього взагалі немає проблем. Він завжди виглядає спокійним та незворушним.

Кухар, то кухар. Ліді навіть сподобалося, що саме він буде першим відвідувачем. В усякому разі, якщо він попросить поради щодо кулінарії, то тут Ліді буде що йому відповісти. Вона доручила Нессі призначити йому прийом на завтра, і вони продовжили екскурсію.

Знадобилося більше години, щоб обійти весь замок, але Ліда зрозуміла логіку його будови і запам'ятала, що де розташовано — більше їй не потрібні будуть проводжаті, щоб дістатися власних покоїв з будь-якої його точки.

Наступним етапом екскурсії стала прогулянка парком, що був розташований навколо замку. Ось де була краса, від якої захоплювало дух. Ліда, дитя кам'яних міських джунглів, усією душею любила природу. Але не дику, зарості там якісь непрохідні, а саме таку — доглянуту, художньо оформлену.

— Бачиш он ту альтанку? — кивнула Нессі у бік, де парк помітно густішав. — Упевнена, вона зараз стоїть порожня. А раніше, що не вечір, там неодмінно якась закохана парочка цілувалася.

Помічниця чомусь вирішила все таки перевірити свою версію і попрямувала до альтанки. Несподівано гніздечко для закоханих виявилося зовсім не порожнім. Всередині хтось був. І цей хтось, почувши наближення кроків, вирішив вискочити зі свого укриття. Ну, треба ж таке! Знову Лео. Він шмигнув на одну з алей і зник з поля зору.

— Присядемо? — кивнула Ліда на лаву.

Саме час було трохи перепочити, а заразом розпитати помічницю про хлопчика. Тепер, коли він знову трапився їй на очі, в голові спливло запитання, яке вже давно не давало спокою: що малюк робив у кімнаті Ліди, чому на ньому були рукавички та хто він взагалі такий.

— Розкажи мені про Лео, — сказала вона.

— Знаєш його ім'я? Вже встигла з ним познайомитись? — здивувалася Нессі. — Він рідко першим вступає у розмову.

Тут жодної Лідиної педагогічної заслуги немає. Малюкові довелося з нею розмовляти, бо вона знайшла його під своїм ліжком. Але розповідати обставини знайомства Ліда не стала, бо обіцяла дитині, що не видасть.

— Все, що пов'язане з Лео, видається дуже загадковим, — почала Нессі. — Схоже, він сирота. Принаймні ніхто не знає, де його батьки і хто вони.

— Як це так? — вирвалось у Ліди.

— Це сталося близько двох років тому. Почалося з того, що кішка його величності Беладонна зникла.

— То вона не лише цього разу, вона й до цього пропадала?

— Так, таке з нею буває. Іноді вона безслідно зникає на кілька днів, але потім повертається як ніде нічого. Подейкують, любить навідуватися до Бурунського лісу. І що тільки її туди так вабить? Препаскудна місцина — непрохідні нетрі, вогкість, туман та хмари мошкари. Того разу її не було довше, ніж зазвичай. Його величність уже почав бити на сполох, але за тиждень вона повернулася. І не сама. Привела з собою дитину.

— Лео? — вражено уточнила Ліда.

— Так. Малюкові на вигляд було роки три-чотири. Він нічого не зміг пояснити, ні хто він та звідки, ні хто його батьки, ні де вони. Назвав лише своє ім'я. Схоже було, що дитина не з бідної сім’ї — на шиї під одягом у нього висів золотий медальйон. Гінці рознесли новину про хлопчика у всі кінці королівства, але ні його батьків, ні когось із його близьких знайти так і не вдалося.

— Як шкода. І хто ж взяв на себе турботу про дитину?

— Найімовірніше, Лео відправили б у королівський пансіон для сиріт. Але несподівано Фелікс подав його величності прохання про опіку над хлопчиком.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше