Розділ 17 — про чесноти ідеальної нареченої

Ліда мала стільки запитань до свого новоспеченого секретаря, що вистачило б і на п'ятигодинну бесіду. І це якщо зупинитися лише на найнагальніших темах. Однак часу було обмаль — Ліда ж сама призначила королю зустріч на терасі, до якої залишалося не більше півгодини.

— Незважаючи ні на які прокляття, його величність ми одружимо, — пообіцяла вона Нессі, — але для початку нам потрібна м'ята.

— Хочеш прийняти ванну? — підскочила вона на ноги. — Я швидко все організую.

— Ні, хочу зробити чай, — усміхнулася Ліда. — Ти любиш експериментувати?

— Ще й як! — запевнила Нессі. — Про що мова? — у її очах застрибали іскорки цікавості. — Затівається якась авантюра?

— До авантюри моя витівка не дотягує, — довелося розчарувати помічницю. — Назвемо це долученням до прекрасного, а краще сказати, до маленьких насолод.

Очевидно, маленькі задоволення Нессі любила не менше, ніж авантюри, тому з ентузіазмом взялася допомогти Ліді організувати чаювання на терасі. На відміну від короля, вона не іронізувала на тему, чому один із компонентів мила Ліда вирішила додати до чаю, хоча, по всьому видно, була здивована не менше за нього. Натомість, діяла строго за отриманою інструкцією: розшукала свіжозрізану м'яту та окріп, і поєднала все це в одне ціле в гарній посудині. З рештою впоралася залучена до організації дійства обслуга — дві милі дівчини швидко накрили столик на терасі.

План Ліди був такий: спочатку вона поп'є чай з королем, паралельно вислухає його вимоги до майбутньої нареченої, а далі вже без поспіху розпиватиме чаї з Нессі.

Його величність не змусив на себе довго чекати. З'явився тоді, коли Ліда розлила готовий м'ятний напій по чашках. Тераса наповнилася дивовижним ароматом. Чи то м'ята тут якась особливо запашна, чи то Ліда просто скучила за гарячим чаєм, але поки вона замружившись не зробила кілька ковтків, поки не вдихнула на повні груди ароматну пару, що клубочилася над чашкою, не могла думати ні про що інше.

Король споглядав все це дійство з цікавістю і властивою йому іронічною усмішкою, ніби чекав, що випита Лідою рідина негайно перетворить її на жабу. А от і не дочекається. При цьому до своєї чашки навіть не доторкнувся.

— Позбавляєте себе рідкісного задоволення, — убивчо посміхнулася Ліда і, заплющивши очі, зробила ще кілька повільних ковтків.

Вона не ставила за мету дражнити короля — це виходило в неї саме собою. Просто ж не можна бути таким упертим — міг би принаймні скуштувати.

— Позбавляю себе задоволення? — з усмішкою перепитав він, не відриваючи погляд від її губ, що час від часу прикладалися до чашки.

— Так, позбавляєте себе маленьких радощів.

— Сильван, мій лікар, вважає, що дуже гарячі, як і дуже холодні, напої шкідливі для здоров'я.

Це тому на сніданок, обід та вечерю для пиття тут подають щось киселеподібне кімнатної температури?

— Що ж, лікар поганого не порадить, — Ліда відсунула чашку від короля подалі.

Здається, у величності не викликало захоплення, що м'ятна пара, що йде від чаю, більше не потраплятиме в його ніс. Він прослідкував за рухом Ліди невдоволеним поглядом. Вона його гримаси проігнорувала — нехай уже визначиться: слухатися рекомендацій свого лікаря чи порад свого радника. З незворушним виглядом Ліда розчистила на столі трохи місця і розставила там заздалегідь підготовлене письмове приладдя.

— Настав час поговорити про чесноти вашої майбутньої дружини. Ви збиралися оголосити мені весь список.

Король навіть брову від подиву підняв. Схоже, не чекав від Ліди такого ґрунтовного підходу. Тим часом ретельно задокументувати всі його побажання було частиною її хитромудрого підступного плану.

— Що ж, я готовий назвати вам чесноти, які повинна мати моя наречена. По-перше, краса.

Ох, чоловіки, чоловіки. Кажуть, за статистикою, якщо холостяка запитати про те, якою має бути його друга половинка, то дев'яносто дев'ять зі ста насамперед дадуть відповідь: вродливою. І цей туди ж. От сама Ліда, наприклад, ніколи так не відповіла б. До речі, а як би вона відповіла? Першою бажаною якістю вона, напевно, назвала б почуття гумору. Три роки роботи з її нинішнім босом, який не здатний ні на іронію, ні на сарказм, ні навіть просто на усмішку, а лише постійно виходить з себе, виробили у Ліди стійке неприйняття серйозних пихатих чоловіків.

Проте вона вмокнула перо в чорнильницю і старанно вивела:

Пункт перший — краса.

— Що ще?

— Моя наречена має бути розумною…

О, це вже краще.

— …наприклад, володіти мистецтвом гри в чунайські шашки не гірше за мого магістра.

Ліда кивнула і додала на аркуш:

Пункт другий — розум.

Подумавши, дописала: чунайські шашки, що б це не означало.

— Вона повинна мати міцне здоров'я, бути вправною гнучкою і вмілою, — натхненно продовжив король, — легко триматися в сідлі і бути досвідченим гравцем у кінне поло.

Він зловтішно посміхнувся. Напевно, впевнений, що вже й перерахованого достатньо, щоб не знайшлося жодної підходящої кандидатури. Тим не менш, продовжив:

— І звичайно ж, їй повинно бути близьке високе мистецтво. Добре, щоб вона мала музичні таланти. Наприклад, віртуозно грала на флейті, губній гармошці, скрипці чи віолончелі.

— Ваша величносте, вам потрібна дружина чи симфонічний оркестр? — підколола Ліда.

Вона, звичайно, заздалегідь знала, яку гру затіє король, але ж не можна так відверто кепкувати. У неї вже місця на аркуші не залишилося протоколювати нові й нові вимоги.

— Я за папером, — їй довелося залишити його ненадовго самого, щоб сходити за чистим аркушем.

Але от несподіванка! Коли Ліда зайшла з тераси до своєї кімнати, помітила, як від вікна метнулася маленька тінь і навтьоки кинулася до виходу. І хоча тривало це всього кілька секунд, Ліда встигла розгледіти руду вихрасту голову. Лео!

Найдивнішим було навіть не те, що малюк знову щось робив тут один, а те, що Ліда встигла помітити на його руках білі рукавички. Звичайно, насамперед майнула думка, що це ті самі рукавички, які сьогодні хтось передав їй у вигляді таємничого послання. Однак її рукавички розраховані на дорослу руку, а  у Лео були маленькі. Про всяк випадок Ліда перевірила і переконалася, що конверт із її рукавичками, як і раніше, лежить там, де вона його й поклала — у ящику комода.