Розділ 14 — про те, як починаються скандали, інтриги, розслідування

Це було блискуче! Та що там блискуче, просто геніально! У залі поки що панувала повна тиша, обумовлена ​​легкою непритомністю присутніх. Всі ще тільки усвідомлювали сказані Лідою слова, ще тільки приходили до тями, прораховували свою реакцію, а вона вже знала, що кращого і придумати не можна було. Дружина — не кішка, її просто так за день-два не заведеш. Навіть якщо у короля вже є хтось на прикметі, то підготовка весілля — справа не швидка, а якщо кандидаток на королівську руку і серце поки не спостерігається, то процедура розтягнеться не на один тиждень, а може, і не на один місяць, що Ліді й треба. Досліджувати привабливість сімейного життя і оцінювати шкідливість чи корисність першої поради нової радниці його величність буде, коли Ліда вже благополучно звідси зникне.

Тепер головне — витримати перший удар. Ліда чомусь не сумнівалася, що знайдуться вкрай незадоволені її порадою особи. І насамперед сам король. Наскільки вона знала владних чоловіків, вони дуже скептично ставляться до одруження. І навіть не стільки до одруження, як до спроб будь-кого їх одружити. Ліда ще не забула, який скандал розгорівся в сім'ї боса, коли його батьки підібрали йому наречену і почали всіляко заохочувати її спроби полювання на видного нареченого. Бос був у гніві, зривав злість на підлеглих і мало не звільнив добрячу частину жіночого колективу. Але, до речі, той скандал Ліда благополучно пережила і готова в разі чого повторити свій подвиг.

Вона глянула на короля, щоб оцінити ступінь його обурення. Озвучуючи неважливу проблему, величність, певна річ, збирався отримати несерйозну пораду, а тут як колодою по голові. Навіть без окулярів Ліді вдалося роздивитися, що він перебуває в полоні дуже суперечливих і неймовірних емоцій. Вона б оцінила їх на дев'ять з десяти. Чому не всі десять? Тому що, на щастя, вони були спрямовані не на неї, а на магістра. Саме у бік Алоїза король посилав поглядом всі кари небесні. Але не варто було радіти, що головним винуватцем призначили магістра. Ліда практично не сумнівалася, що вона ще матиме можливість відчути на собі всю глибину і гостроту монаршого гніву. Тільки розправлятися з нею він буде віч-на-віч.

Магістр на величність намагався не дивитися і мужньо продовжив церемонію.

— Хай внесуть до зали родового джерела портрет нового головного королівського радника, щоб доповнити ним галерею образів наймудріших мужів Вавельдори.

Через бічні двері до зали увійшла процесія юнаків у білому одязі. Вони внесли на паланкіні велику картину у масивній позолоченій рамі. Зображення ховалося за напівпрозорими шторками палантину, проте присутні ледь шиї собі не скрутили від цікавості, намагаючись роздивитися творіння королівського художника.

Процесія підійшла до однієї з порожніх ніш, і картину, нарешті, витягнули з тканини назовні, щоб поставити на почесне місце. Щойно зображення стало доступне поглядам тих, хто згорав від цікавості, по залі прокотився протяжний колективний “ох”. Він був чи то захоплений, чи то засуджуючий, чи то здивований, чи то обурений, чи все це разом, ніби образ на картині являв собою щось обурливо несподіване. Та що там намальовано?! Ліді теж хотілося б приєднатися до загального "оху", тільки вона не могла з такої відстані та ще й з такого незручного ракурсу хоч щось розгледіти своїми короткозорими очима.

Магістр дав присутнім дивитися на портрет нового радника не більше хвилини, а потім завершив ритуал кількома пишномовними фразами. Щойно Ліда зрозуміла, що дана команда розходитися, швиденько вислизнула із зали. Їй не хотілося одразу, по гарячих слідах, вести з кимось якісь розмови. Вона заслужила невеликий перепочинок.

Невідомо, як би вона без супроводу дісталася своїх покоїв, але, на щастя, зустріла в коридорі якогось немолодого мешканця замку. Ліда не знала, хто це був — одягнений непримітно: старий потертий каптан, крислатий фетровий капелюх — можливо слуга. Представлятися незнайомець не став, натомість охоче відгукнувся на прохання провести до покоїв радника.

Він чудово орієнтувався у складних лабіринтах замкових коридорів і довів Ліду до цілі, як їй здалося, досить швидко. Перед тим, як попрощатися, дістав з кишені каптана конверт і простягнув їй:

— Просили вам передати.

— Від кого? — вона здивовано прийняла послання.

— Не веліли говорити, — незнайомець з поклоном вийшов.

Отакої! Скандали, інтриги, розслідування. Не встигла Ліда стати радницею, а вже опинилася в епіцентрі якихось таємниць.

Вона зайшла до своєї кімнати і з полегшенням зачинила двері. Після такого насиченого подіями ранку, хотілося влаштувати хоча б кілька хвилин приємного байдикування. Бажано у напівлежачому положенні. І ще б чашку гарячого чаю. Із шматочком чорного шоколаду... А потім можна було б і починати розрулювати ситуацію, в яку зарулила. Але щось Ліді підказувало, що ні чаю, ні шоколаду їй найближчим часом не світить. Гаразд, можна хоча б відлежатися і заразом вивчити вміст конверта.

Вона скинула з себе мантію, повісила на спинку стільця і, крутячи в руках конверт, із задоволенням плюхнулася в обійми білих подушечок на софу. Софа в її кімнаті була не менш зручною, ніж ліжко. Така м'яка та затишна, що одразу ж захотілося витягнути ноги.

Упс… ноги в щось уперлися. Ліда мало дар мови не втратила — це "щось" було нічим іншим як непроханим гостем. І як вона його одразу не помітила? Напевно тому, що практично не відривала погляд від конверта. Але тепер відірвала. На протилежному кінці софи, весь у білому, в оточенні білих подушок сидів король. Його зухвала присутність перекреслювала весь Лідин план відірватися від переслідувачів і хоч трохи побути наодинці, щоб зібратися з думками. Дехто так поспішав влаштувати розправу, що зумів її випередити. Нічого, Ліда не збиралася здаватися без бою.