Розділ 12 — про те, що бадьорить зранку

Розбудило Ліду щебетання птахів. Вони так дзвінко репетували, ніби їх розпирало від щастя. Їй ще ніколи не доводилося прокидатися під пташиний спів. А це, виявляється, приємно. Проте задоволення псував той факт, що Ліда прокинулася не вдома. І якщо вчора в неї ще теплилася надія, що її пригоди — це якесь непорозуміння, гра уяви, галюцинації чи сон, то сьогоднішній ранок ці надії розвіяв.

Отже, настав час привести в дію придуманий учора план: пройти ритуал посвяти в радники, а потім скористатися, так би мовити, службовим становищем, щоб вимагати відправити себе в рідну стихію. Залишалося сподіватися, що магістру не знадобиться багато часу аби підготувати все необхідне для цієї процедури, і вже сьогодні до обіду, в крайньому випадку, до вечора, вона буде вдома.

Довго ніжитися в теплому ліжечку Ліда не стала — підозрювала, що незабаром до неї прийде Алоїз, щоб відвести на ритуал. Вона зіскочила з ліжка і насамперед визирнула у вікно, щоб розвідати обстановку. Сонце ледь визирало з-за обрію, замкове життя ще не почалося. Двір був порожній, і лише одинокий вершник в'їжджав у ворота замку.

Біля ґанку він спішився. І Ліда раптом упізнала у вершнику короля. Вона не могла роздивитися риси обличчя. З такої відстані для короткозорих очей це нереальне завдання. Але постать, постава і манера рухатися були точнісінько, як у величності — величні.

Цікаво, і куди його чорти носили? Любить в якості ранкової зарядки здійснювати променад або використав ніч, щоб когось відвідати?

Ще хвилину тому порожній двір наповнився людьми. До короля підбіг слуга. Але перш ніж передати йому поводи, величність потріпав свого чорного коня по загривку. Ніжно так потріпав, лагідно. У Ліди навіть на мить закралися підозри, що даний представник сімейства владних тиранів здатний таки відчувати щось близьке до прихильності.

Як його, до речі, звуть? Здається, магістр представляв свого патрона, як Йон-Алена.

— Йон-Ален, — хтозна навіщо промовила Ліда вголос.

Дивне ім'я — з м'ятним присмаком. Коли його вимовляєш, ніби трохи пощипує губи та кінчик язика. Як після м'ятного льодяника чи м'ятного чаю.

До речі про чай. Чи буде тут для майбутнього радника якийсь сніданок? Ліда не відмовилася б від яєчні з беконом чи хоча б пари гарячих бутербродів.

Є люди, які можуть спокійно попрямувати на роботу натще або поспіхом ковтнувши лише пару ковтків кави. Ліда була не з таких. Їй повноцінний сніданок подавай. Вона знала кілька десятків рецептів корисних смачних страв, які можна приготувати за десять хвилин і прикрасити ними ранок.

З думкою про сніданок вона швидко привела себе до ладу. Вмивалася в невеликій кімнатці, яка примикала до вбиральні. Скористатися шикарною залою для обмивань не наважилася, бо чудово пам'ятала, що вхід до зали є як з боку покоїв радника, так і зі сторони покоїв короля, а знову заскочити монарха під час банних активностей не хотілося.

Після водних процедур Ліда заглянула в їдальню і виявила, що сніданок вже чекає її на столі. Щоправда, зовнішній вигляд страви, яка мала стати її ранковим перекусом, захоплення не викликав. Ліда не зрозуміла, що це: рідка каша чи суп-пюре, чи входить до складу крупа чи овочі, чи і те і інше. Однак нехтувати їжею не стала. В принципі, варево було хоч і несмачним, але цілком їстівним. Запити цей чудовий кулінарний шедевр довелося каламутною тягучою рідиною, яка, мабуть, вважається тут кисілем.

Щойно Ліда покінчила зі сніданком, як за нею прийшли, щоб відвести на ритуал. Причому охочим супроводити її виявився не магістр, що було б логічно, а сам поціновувач нічних прогулянок — король.

Він був такий кричущо свіжий — не було сумнівів, що останні півгодини провів у залі для обмивань. Мабуть, ніжився в одному з джакузі, розміром із озерце. Однак цей факт анітрохи не зменшив монаршого сарказму.

— Не пригадаю такого чудового ранку, як сьогоднішній. Він має стати поворотним моментом у долі всього королівства, — легкість, з якою прозвучала ця заява, ніяк не в'язалася з серйозністю змістового наповнення, що недвозначно свідчило, що король, як завжди, підколює. — Весь високовельможний склад королівського почту перебуває у нетерплячому очікуванні початку ритуалу посвяти у радники. Прошу йти за мною.

Король повів Ліду коридорами замку, які хитро роздвоювалися, розгалужувалися, сходилися, створюючи заплутаний лабіринт. І якщо вона розраховувала, що Йон-Ален зволить розважити її розмовою і, наприклад, хоч словом обмовиться, що являє собою ритуал посвяти і до чого їй бути готовою, то дарма. Він багатозначно мовчав. У його мовчанні, наповненому сарказмом, напевно, крилася якась каверза. Ліду такий сценарій не влаштовував, і вона вирішила проявити ініціативу.

— Ваша величносте, не вважаєте, що доречно було б у парі слів розповісти, як проходить ритуал.

— Урочисто та велично.

Рівно два слова — от бузувір!

Сьогодні, до речі, він був весь у білому. Мабуть, причепурився на честь особливої ​​події. Білий колір, між іншим, підступний — рідко якому чоловікові личить. Якось Лідин бос начепив на корпоратив світлий-пресвітлий костюм. Виглядав не дуже — м'яко кажучи, безглуздо. Білий не зіпсує лише володаря ідеальних пропорцій. І навіть цього замалого. Потрібна самовпевненість, достоїнство, темперамент та апломб. І судячи з того, як бездоганно король виглядав у білому, всього цього в нього було достатньо, хоч греблю гати.

— Я мала на увазі, до чого мені бути готовою, — зробила Ліда нову спробу.

 — Від вас нічого особливого не потрібно, — все ж таки удостоїв її король розширеної відповіді. — Оскільки перевірку ви вже успішно пройшли, магістр просто зачитає катрени зі стародавнього сувою.

— Перевірку? — здивувалася Ліда.

Коли вона вже встигла її пройти? І що це взагалі таке?

Чомусь її цілком закономірний інтерес викликав на обличчі короля його фірмову підступну посмішку.

— Не могли ж ми проводити ритуал посвяти, доки не переконалися, що мантія не втратила своїх особливих властивостей.