Розділ 10 — про те, що всі темні справи замислюються вночі

За королем зачинилися двері, а солодке слово "вечеря" залишилося висіти в повітрі.

Вечеря!

Ну нарешті! Ліда відчувала звірячий апетит. У неї з самого ранку і макового зернятка в роті не було. Взагалі-то, вона любила смачно поїсти і готувала непогано. Своїми оладками з чорницею Ліда прославилася на весь гуртожиток, коли навчалася в універі. А що вже казати про курку, фаршировану млинцями? Цей божественний рецепт передала їй бабуся, а Ліда його ще й удосконалила. Скажете, вся ця смакота надто калорійна? Але ж треба іноді себе балувати.

Перевіривши, що під ліжком нікого немає, а отже, маленький Лео благополучно втік зі свого сховку, Ліда пішла шукати їдальню. Пошуки швидко увінчалися успіхом — їдальня примикала до спальні, але в неї можна було потрапити і з тераси. Ліда втомилася дивуватися розкоші місцевих інтер'єрів. Простора кімната, облицьована м'яким бархатистим матеріалом, порадувала витонченими світильниками, яких було по десятку на кожній стіні, та вишуканими меблями.

Стіл, на диво, вже був накритий. Ліда чекала, що радників тут годують щедро і смачно, але виявила лише три страви з круп, бобів та овочів. Вони були приблизно однаковими на смак та за консистенцією. Зрозуміти, що з цього салат, що суп, а що друге, не вдалося. Але голод узяв своє. Тарілки швидко спорожніли.

І хоча вечеря злегка і розчарувала, але наскільки ж зручним виявилося ліжко, в якому Ліда мала провести ніч. Вона із задоволенням впала у його привітні обійми. Можна було лягати хоч уздовж, хоч упоперек — розміри дозволяли, але головне, яку б позу Ліда не прийняла, їй було однаково комфортно. Найніжніша перина, ковдра та подушки м'яко огортали тіло, дозволяючи м'язам миттєво розслабитися, і солодка дрімота накочувала теплою хвилею.

Але перш ніж заснути, треба було обміркувати останні події та виробити план дій на завтра. Загалом картина була зрозуміла. Король, розмовляючи з Лідою, поводився не як роботодавець з майбутнім співробітником, а як самовдоволений кіт, який грається з мишкою — відточував свою дотепність. Нормальний наймач спробував би краще пізнати потенційного підлеглого. Розпитав би про освіту, досвід, вміння. Король усім своїм виглядом продемонстрував, що не бачить Ліду своєю радницею і впевнений, що вона швидко втратить посаду. Та й чудово! У плани Ліди теж не входило отримати у ролі роботодавця короля, а навпаки, завтра ж звідси зникнути.

Вся її робота зведеться до того, щоб дати одну єдину пораду щодо цієї його зниклої кішки. Що ж такого більш-менш адекватного видати? Адже він спеціально вибрав дріб'язкову проблему, щоб показати, що на щось серйозніше Ліда не годиться. Ось і пораду йому треба дати відповідну: одна кішка зникла, нехай заведе іншу. Нормальній емпатичній людині Ліда б таке, звичайно, не порадила. Для нормальної людини зникнення улюбленця, і справі, привід для серйозного занепокоєння, але у владних чоловіків інші турботи. Прихильність їм не властива, її на хліб не намастиш і на банківський рахунок не покладеш.

Залишалося відкритим питання, чи не призведе така порада до небажаних наслідків, через що її визнають шкідливою. Але, по-перше, що шкідливого може бути у новій кішці? А по-друге, поки нова кішка знайдеться, Ліди вже й сліду тут не лишиться.

З цими оптимістичними думками вона й заснула, не підозрюючи навіть, що нові обставини змусять її дати королю зовсім іншу пораду, яка переверне догори дриґом не лише все розмірене життя замку та його господаря, а і її власне.

На м'яких перинах спала безтурботно як немовля і знову ж таки навіть не здогадувалася, що проспить щось обурливе, чому краще було б бути свідком.

Незважаючи на глибоку ніч, Йон-Ален знову викликав до свого кабінету магістра. Той виглядав бадьорим, ніби ще не лягав. Тим не менш, головний придворний хитрун не відмовив собі в задоволенні повчально пробурчати:

— Не пригадаю випадків, щоб у таку пізню пору ви були стурбовані справами, о наймудріший. Хіба боги не дарували нам ніч, щоб ми могли віддатися сну?

Дійсно, Йон-Ален рідко порушував свою звичку після заходу сонця вирушати в опочивальню. Зазвичай ніхто і ніщо не могло змусити його не спати після того, як дзвін Башти Часу бив опівночі. Для роботи йому більше підходили ранкові та денні години. Як любить говорити Сільван, королівський лікар: ніч нудна, то чи не краще проводити її в ліжку? Але сьогодні, на жаль, сталася подія, яка збила звичний ритм життя Йон-Алена.

— Чи не твоїми стараннями мені сьогодні не до сну? — з сарказмом запитав він.

Перебираючи короткими ніжками, магістр наблизився до софи і зручно вмостився на ній, підклавши під спину подушку, наче налаштовувався на довгу розмову.

— Чи не хочете сказати, о, наймудріший, що предметом ваших нічних роздумів є ваш новий радник? — відповів він, як завжди, питанням на питання.

— Радниця, — уточнив Йон-Ален, спостерігаючи, чи ріже слух Алоїза жіночий варіант назви шанованої посади королівства так само, як і його слух.

Той навіть не скривився.

— Скільки їй років? — поцікавився Йон-Ален у магістра, демонструючи своє невдоволення. Хотілося, щоб цей хитрий пронозливий вчений лис хоч трохи відчув свою провину.

— Думаю, е-е-е… що вона досягла вже повноліття…

— Тобто ти теж помітив, що їй навряд чи більше, ніж двадцять один? — зневажливо видав Йон-Ален. — Поясни мені, як ми можемо довірити такому юному легковажному та недосвідченому створінню давати поради, від яких залежить доля та добробут нашого королівства.

Алоїза докори анітрохи не збентежили.

— Немає нічого простішого, о, наймудріший, — лукаво посміхнувся він. — Спрямуйте енергію нового радника на проблему, від якої не залежить доля і добробут нашого королівства.

До цього Йон-Ален і сам здогадався. Нехай діва шукає кішку. Ще нікому не вдавалося знайти Беладонну, якщо тій заманулося на якийсь час зникнути.