Розділ 3 — про те, що зелені очі — ще не привід для підозр

Дивно, але більше незнайомець не промовив жодного слова, а просто вийшов з гардеробної через одні з бічних дверей. Мабуть, його тонка археологічна натура не витримала знущання з історичної реліквії, яку Ліда через поганий зір прийняла за звичайний махровий халат. Тепер вона вже роздивилася, у що насправді вбралася. Це оксамитова мантія головного королівського радника. В усякому разі, вона була точнісінько схожа на відповідний експонат, якому гід приділив особливу увагу під час екскурсії. Щоправда, Ліда не могла зрозуміти, як мантія встигла перекочувати з виставкової зали першого поверху — сюди, до гардеробної. Втім, вона багато чого не розуміла.

Ех, їй би нарешті знайти когось із працівників музею і все б прояснилося. Але де їх шукати? Як Ліда встигла помітити, всі кімнати тут чомусь мали по кілька дверей і гардеробна — не виняток. Тут теж було три виходи. Один, як Ліда вже знала, вів у лазневий комплекс, другим скористався незнайомець (туди їй потикатися не хотілося), тому вона обрала третій.

За третіми дверима… оце несподіванка!.. ховалася спальня…

Щойно король Йон-Ален привів себе у належний вигляд після невдалого купання, негайно викликав до себе у кабінет головного магістра. Він здогадувався, що сталося, проте здогад здавався таким кричущим і неймовірним, що необхідно було невідкладно отримати підтвердження чи спростування.

— Я припускав, що твоє пророцтво може справдитися, але не думав, що це станеться сьогодні й таким обурливим чином, — Йон-Ален налетів на магістра з праведним гнівом, варто було тому переступити поріг.

— А воно справдилося? — Алоїз спантеличено почухав руду потилицю.

— Не вдавай тут святу невинність, — Йон-Ален кивнув на стілець, спонукаючи магістра сісти навпроти. Хотілося бачити ці лукаві очі, що належали найдосвідченішому і найхитрішому з усіх підданих королівства. — Без твоєї участі такі неприємні чудеса не трапляються.

— Я, як і раніше, не розумію, про що ви, наймудріший, — магістр примостився на стілець з абсолютно незворушним виглядом.

— Чи не ти обіцяв мені, що місце мого головного радника недовго залишатиметься вільним? — уїдливо вигнув брову король.

— Як я міг пообіцяти вам щось інше, якщо ви погрожували мені всіма небесними карами у випадку, якщо радник не з'явиться найближчим часом? — парирував Алоїз.

На всі незручні питання він завжди відповідав питанням. Однак Йон-Ален не збирався давати спуску рудому лису. Не цього разу.

— Чи не ти обіцяв, що проведеш якийсь магічний ритуал, закликаючи долю послати мені найгіднішого з мужів, хто своїм благочестям і мудрістю заслуговує на титул радника?

— Як я міг інакше посприяти, щоб у вас з'явився радник, якщо з того часу, як зник попередній, ніхто з найдостойніших мужів не бажає отримати цей поважний титул? — знову ухилився від прямої відповіді Алоїз.

— То ти провів ритуал? — зажадав конкретики Йон-Ален.

— І так, і ні.

— Як накажеш розуміти твої слова?

— Поки що я лише експериментую. Ритуал призову було втрачено кілька століть тому. Мені довелося відновлювати його по записах з давніх манускриптів. У писаннях йдеться про те, що для ритуалу необхідно залучити стихії. Три вже підкорилися мені. Як тільки я впораюсь і з четвертою, доля відразу пошле вам радника.

— Вже, — перебив Йон-Ален.

— Що "вже"? — перепитав Алоїз.

Вперше за весь час розмови його подив не був удаваним — він був щиро спантеличений.

— Ходімо, покажу тобі цього найдостойнішого з мужів, — губи короля мимоволі скривилися в саркастичній усмішці.

Йому принесе зловтішне задоволення спостерігати, яке враження на Алоїза справить прикликаний ним радник. Сам Йон-Ален першої миті навіть уявити не міг, хто перед ним. Злодійка, яка вирішила пробратися в королівську скарбницю через залу для обмивань і ненароком потрапила до його ванни? Але чому вона потрапила туди, падаючи ніби з самого склепіння зали? І чому в неї такі зелені очі, як у тайнанських спокусниць, здатних звабити чоловіка одним поглядом? Йон-Ален чув, що дівчат цього таємничого роду нерідко наймали в шпигунки. Подейкували, що кращих кандидатур не знайти. Чи не була вона підіслана ворогами корони, щоб звабити, обпоїти і вивідати таємниці?

Думка здалася цілком правдоподібною. Інакше навіщо було підлаштоване потрапляння діви прямо у його ванну? Йон-Ален хоч і вважав себе непідвладним тайнанським чарам, але не міг не помітити, наскільки дівчина була вродлива. Він поставив за мету не дати їй втекти. Не втрачав жодної секунди — чудово знав про дивовижну спритність тайнанок. Вважається, що вони вміють виходити сухими з води і вислизати з рук. Але з його рук, Йон-Ален у цьому був певен, жодна дівчина не вислизне.

Поки він намагався її упіймати, все більше і більше переконувався, що вона тайнанка — її рухи, нехай діва просто тікала, були напрочуд граційними та жіночними, а її форми, які виразно проявилися під мокрим одягом, здавалися насолодою для очей. І навіть те, що спритна бестія анітрохи не боялася його, а навпаки, намагалася погрожувати, свідчило на користь того, що вона належить до тайнанського роду. Хіба не про зеленооких острівних дів ходять чутки, що вони безрозсудно безстрашні? Щоразу, коли вона замахувалася свічником, Йон-Алена душив сміх — такою зброєю йому ще ніхто не погрожував. Але її погрози тільки розпалювали азарт не дати шахрайці вислизнути.

І ось коли вона вже була практично в його руках, коли він остаточно вирішив, що це не злодійка, а шпигунка-спокусниця, з'ясувалося раптом, що вона ні те, ні інше. Більшого подиву йому не доводилося відчувати: зеленоока негідниця, ніби спеціально створена для втіх, чий юний вік не залишав сумнівів у відсутності розуму та досвіду — це його новий головний радник.

_________________________________

Мої хороші,
дуже Вам вдячна, що тепло зустріли історію, підтримали лайками та коментарями! ❤️❤️❤️