Розділ 26 — про ідеальний сніданок

Королівська кухня займала кілька просторих кімнат першого поверху замку, до яких примикали великі комори — цілий світ, який живе за своїми законами. Щоправда, на думку Ліди, він був далеко не досконалий. Але про досконалість думати не було коли. Вона влетіла до головного приміщення, де розташовувалося серце кухні — кілька великих печей, і одразу опинилася в епіцентрі ранкового хаосу: помічники кухаря різали овочі, чистили рибу, замішували тісто, а сам Флоренс у сніжно-білому ковпаку та фартуху методично розмішував щось у величезній каструлі.

— У нас поважні гості. Потрібен ідеальний сніданок. За двадцять хвилин, — коротко та чітко описала Ліда проблему.

Флоренс миттєво сповнився відповідальністю та коротко розповів про стан справ. Загалом ситуація виявилася не такою вже й безнадійною. У великій каструлі варилася вівсяна каша — це та страва, наявності якої на столі кожного мешканця замку вимагав лікар. Проте з недавніх пір за порадою та рецептами Ліди готувалися й альтернативні страви. Наприклад, сьогодні на сніданок на додаток до каші Флоренс збирався подати пишний омлет із сиром та овочами. Вже дещо.

Але одним омлетом прискіпливу герцогиню не візьмеш. На щастя, у голові Ліди сплив студентський рецепт миттєвої піци. Рідке тісто на сметані заливається в сковорідку, посипається сиром, а зверху кладеться все, що знайдеться в студентському холодильнику — залишки ковбаси, сосисок, може якийсь помідорчик, якщо завалявся. Якщо накрити щільно кришкою, можна навіть у духову шафу не ставити, а приготувати прямо на плиті.

Цей рецепт студентської піци Ліда на ходу перетворила на рецепт королівської піци, обравши в якості начинки найкращі шматочки печеного м'яса, грибів та свіжих овочів.

Залишався десерт. І тут у хід пішов рецепт, одного разу показаний у якомусь телешоу: запечені яблука з сиром. Ліда часто його практикувала. До сиру можна було додавати родзинки, горіхи або будь-які свіжі ягоди та фрукти. Вона вирішила, що прискіпливій тітоньці короля має сподобатися щось цитрусове і звеліла Флоренсу щедро присмачити начинку м'якоттю і цедрою апельсина.

Піца та фаршировані яблука були відправлені у піч, і Ліда зітхнула з полегшенням.

— Коли все буде готове, подайте страви на терасу, — попросила вона і, прихопивши чашку фруктового чаю, попрямувала до себе. Їй треба було встигнути до сніданку зробити ще дещо — підготувати до майбутньої роботи свого маленького крилатого монстрика.

Ліда майже не сумнівалася, що застане пані Ф’юіть в обіймах сну. Що вдієш, метелик-співун любить поспати. Але, як не шкода, доведеться її розбудити.

Ліда підійшла до своєї диво-рослини і акуратно зазирнула в чашку бутону, що нещодавно розпустився. Хто б сумнівався — вкрита крилами, мов ковдрою, у квітці солодко спала пані Ф’юіть. Її товстеньке тільце ледь помітно тремтіло, коли вона видавала легке, майже нечутне похропування. Ліду розчулювала дивовижна здатність її крилатого дива так безтурботно спати.

Вона нахилилася ближче і помітила, як довгий хоботок співунки трохи ворухнувся, ніби їй снилося щось смачненьке. І ось на це і був розрахунок. Ліда піднесла чашку з фруктовим чаєм до самої квітки, сподіваючись, що підопічна почує аромат і прокинеться.

Нехитрий трюк спрацював. Хоботок метелика ожив — почав зацікавлено смикатися.

— Пані Ф’юіть, не бажаєте поснідати фруктовим чаєм? — посміхнулася Ліда.

Спляча красуня відкинула спочатку одне крило, потім інше, потягнулася і випурхнула з квітки. Звичайно вона не збиралася відмовлятися від частування. Сівши на край чашки, запустила хоботок у чай.

— Смачного, — посміхнулася Ліда. — Чи можу я попросити тебе, коли наситишся, бути присутньою ще на одному сніданку, який відбудеться на терасі? Хотіла б почути твої чудові співи.

Коли дзвін на вежі часу пробив дев'ять разів, Ліда вже була на терасі. Вона залишилася задоволена тим, як був сервірований стіл, проте жодної страви ще не було подано. Залишалося сподіватися, що Флоренс встигне — ось-ось його милі помічниці винесуть на терасу частування.

І все ж таки першими з'явилися не вони, а король і його гостя.

— Дозволь представити тобі, дорога Глоссіє, мою нову радницю Лідію, — величність підвів тітоньку до Ліди, яка саме вставала їм назустріч.

Герцогиня зневажливо дивилася кудись убік і повільно розвернула голову, ніби її шия була не менш величною, ніж її титул. Очі Глосії звузилися, у них читалася зверхня цікавість.

— Ти наважився взяти у радниці тайнанку? — сказала вона з нотками скепсису. — Я думала це лише чутки.

— Мені було легко ухвалити це рішення, — усміхнувся король. — Священна мантія прийняла Лідію.

Проти священної мантії у герцогині аргументів не було, тому король продовжив процедуру знайомства.

— Лідіє, дозвольте вам представити мою тітоньку, герцогиню Глоссію.

— Дуже приємно, — Ліда постаралася зберегти рівну усмішку.

— Сподіваюся, ти не поведеш себе як Софоклос, — пирхнула у відповідь герцогиня.

Її обличчя було дивовижним прикладом того, як характер може буквально відбиватися на рисах. Гострий ніс був ніби спеціально створений, щоб морщити його від невдоволення. Тонкі губи стискалися так, ніби кожне слово вимагало точного дозування. А її чіпкий оцінюючий погляд чудово підходив для пошуку об'єктів для критики.

Залишалося сподіватися, що невдовзі герцогиня переключить свою увагу з Ліди на сніданок. І справді, не встигли вони розсістися за столом, як помічниці Флоренса з'явилися на терасі зі срібними тацями.

— Каша? — наморщила носа герцогиня, коли перед нею на столі з'явилася перша страва. — Мій любий племіннику, твій кухар невиправний.

Вона всім своїм виглядом показувала, що навіть куштувати це не буде. Тоді помічниця кухаря наважилася поставити перед нею другу страву. Відкриваючи срібний ковпак, яким була накрита тарілка, Глоссія зміряла поглядом бідолашну дівчину з такою уважністю, наче вирішувалася доля всього королівства.