Розділ 22 — про приводи для щастя

Підготовка до конкурсу краси була в самому розпалі. Ліда провела вже два засідання штабу, і на вечір було призначене третє — підсумкове, на якому всі члени штабу мали звітувати про виконану роботу.

Дзвін на вежі часу ще не встиг пробити вісім разів, а Нессі вже влетіла до кабінету.

— Я все встигла, — радісно сказала вона. — Всі учасниці конкурсу отримали запрошення та докладний опис, що від них вимагається. Також я роздала запрошення всім членам журі.

— Відмов не було? — поцікавилася Ліда.

— Усі, кого ми включили до списку кандидатур на місце у суддівській колегії, погодилися з величезною радістю. Окрім одного. Він сказав, що подумає.

І хто ж виявився таким несміливим? До складу журі конкурсу вирішили включити сімох людей. Нессі вважала, що чим соліднішою і численнішою буде суддівська колегія, тим справедливішим буде її вердикт. Ліда була з нею цілком згодна. У неї був і свій аргумент на користь розширеного складу журі — чим воно авторитетніше, тим складніше потім буде королю чимось дорікнути Ліді.

Врешті-решт у списку опинилися: по-перше, певна річ, сам король, далі його брат принц Йон-Мартін, потім королівський художник Фелікс як основний естет королівства і поціновувач краси. Наступним був шеф-кухар Флоренс, у нього по ідеї теж мав би бути чудовий смак та розуміння гармонії. Ще бозна навіщо включили королівського лікаря Сильвана — прислухалися до того аргументу, що краса безпосередньо залежить від стану здоров'я. Нессі наполягла також, щоб її чоловік, королівський магістр Алоїз, також став членом журі. Причому аргументувала вона свою пропозицію не тим, що її благовірний мудрий, а тим, що в журі має бути хоча б один одружений чоловік, бо лише одружені розуміються на справжній красі. Ну і останнім, сьомим членом журі та водночас його головою Ліда призначила себе. А Нессі взяла самовідвід через те, що в неї і так турбот вистачало — вона буде ведучою конкурсу.

— І хто ж цей боязкий запрошений, котрий попросив час на роздуми? — спитала Ліда, впевнена, що Нессі назве ім'я шеф-кухаря. З усієї сімки він здавався їй найбільш нерішучим.

— Його величність.

Несподівано. Ну цей точно від скромності не помре. Чому тоді сумнівається, чи ставати членом журі? Хоче, щоб без його участі йому дружину обирали? Напевно, затіває якусь чергову аферу. Інтриган!

— Що ж, — усміхнулася Ліда, — мабуть, він такий вражений авторитетністю складу журі, що готовий на нього повністю покластися.

Нессі кивнула, лукаво посміхнулась і продовжила звітувати. Ліда про себе дивувалася: і як тільки її помічниця встигла стільки справ провернути за такий короткий проміжок часу. Виходило, що загалом усе готово. Залишалося тільки переконатися, що велика зала для урочистостей, де відбуватиметься конкурс, також у повному порядку. Фелікс повинен був прикрасити її і прийти зі звітом, але поки що затримувався.

Якщо не прийшла гора до Магомета, можна і самим прогулятися до гори. Нессі вирушила до зали для урочистостей, а Ліда вирішила пошукати Фелікса в іншому місці, де він за її здогадом якраз і міг бути в цей момент. Справа в тому, що на денному засіданні за участю Фелікса, коли обговорювали, як прикрасити залу для урочистостей, Ліда розповіла про проблему в іншій залі — великій бальній. Вона сподівалася, що спільними зусиллями вони придумають, що робити з розбитим дзеркалом, яке неможливо відновити за кілька днів, які залишилися до балу. Нессі задумалася, а Фелікс, навпаки, відразу ж порадував, що має геніальну ідею.

— Будь-який предмет, навіть поламаний чи розбитий, стертий часом чи покручений долею, можна перетворити на витвір мистецтва, якщо за справу береться талановитий творець, — запевнив він. — Я подивлюся, що можна зробити.

Перш ніж вирушати на пошуки, Ліда прихопила з собою дитячий малюнок, який залишили “нібито батьки” Лео. Вона ще жодного слова не сказала про них Феліксу, але вирішила хоча б дізнатися, чи збігається стиль цього малюнка зі стилем його підопічного.

Ліда справді знайшла Фелікса у великій бальній залі. Він сидів нерухомо на підлозі і дивився на стіну, яка колись була повністю дзеркальною. Ліда теж кинула туди свій погляд і обімліла. Спершу вона навіть не зрозуміла, як таке можливо. Адже тут просто було розбите дзеркало, але тепер стіна ніби ожила. Такої незбагненної краси вона ще ніколи в житті не бачила. Це був світ за межею реальності. Точніше, це був майстерний симбіоз реального і нереального.

Неушкоджені частини дзеркала залишалися гладенькими та ясними, відображали залу та м'яке світло люстр. Але саме навколо них, там, де раніше стирчали гострі уламки, тепер розташовувалися фрагменти мистецтва, створені рукою майстра. Дзеркало ніби плавно перетворювалося на водоспад. Його блиск зливався з відображеннями, його блискучі потоки виглядали такими живими, що Ліді здалося, що вона чує плескіт води.

Дзеркало-водоспад... Геніально!

— Феліксе, ти чарівник! — вирвалося у Ліди.

Він аж підстрибнув. Мабуть, її вигук вирвав його з трансу. Художник піднявся їй на зустріч і усміхнувся.

— Ні, моя прекрасна музо, це чаклунство — не моя заслуга. Оживлюють мою роботу особливі фарби, — він кивнув на столик, де лежали його пензлі і стояла пара флаконів із сріблястою та золотистою рідиною.

— Особливі фарби? — перепитала Ліда і ще до того, як Фелікс відповів, зрозуміла, що він має на увазі. — Це ті фарби, які колись робив тобі Софоклос?

— Так, лише він знав рецепт. Коли Софоклос безслідно зник, я думав, що більше не матиму можливості працювати цими чудовими барвами.

— Звідки вони взялися? — спитала Ліда, знаючи відповідь.

— Це подарунок Лео, — Фелікс ніби засвітився зсередини. — Мій малюк — найнезвичайніша дитина. Незбагненно, як йому це вдалося.

— Це правда, — посміхнулася Ліда. — Лео — просто диво! Він знав, наскільки для тебе важливі ці фарби, і хотів порадувати.

— Так, колись я думав, що найбільше щастя — це можливість знову творити особливі картини.