Розділ 21 — про те, як переграти суперника у подвійній грі

— Страшна таємниця стосується вашого нареченого, — сказав король.

Фраза пролунала повсякденно, а сам він виглядав абсолютно невимушено. Ліда ж навпаки, навіть трохи підстрибнула на лаві від такого повороту розмови. Ні, вона, звичайно, пам'ятала, що тема нареченого одного разу вже фігурувала в їхній з королем бесіді — якось він обмовився, що один із мешканців замку збирається підбивати до неї клини. Але поки ситуація не набула подальшого розвитку, жодних наречених Ліда біля себе не бачила, а тому благополучно списала ту розмову на розіграш чи сильне перебільшення. А тепер з’ясовується, що зарано раділа.

— То він все ж таки існує, цей горезвісний наречений? — здивовано перепитала вона.

— Існує. І більше того, ви носите на собі його подарунок, — прозвучало скептично і навіть з докором.

Що за наклеп? Все, що Ліда носить на собі, пошила їй кравчиня. Хоча…

— Окуляри? Ви маєте на увазі нашого лікаря?

— Так. Саме він просив мене благословити його шлюб із вами.

Ліда була неабияк збентежена. Як міг Сильван набиватися їй у наречені, якщо вони одне одного майже не знають? Жодного натяку на іскри на її адресу з його боку ніколи не проскакувало, скоріше навпаки, лікар кидав на неї винятково сухі і навіть осудливі погляди. Але, якщо подумати, це навіть добре. Немає іскор — немає проблем. Проте не завадило б з'ясувати, що за гру затіяв лікар.

— А як він пояснив вам своє бажання посвататися до мене?

— Сказав, що ви відчуваєте глибоку взаємну симпатію.

Оце пройдисвіт! Виходить, справжніх причин королю не відкрив. Але все-таки навіщо йому Ліда? Сильван — справжня темна конячка: намагається встановити в замку свої драконівські порядки, сватається до Ліди, ловить ночами цвіркунів. Напевно, це все якось пов'язано між собою. От би поговорити з ним у присутності метелика-співуна — може, вдалося б прочитати в його голові щось цікаве?

Ліда хотіла-була запропонувати королю спільну авантюру щодо виведення лікаря на чисту воду, але передумала. Спочатку треба зрозуміти, що за дивний транс трапився з нею сьогодні у його присутності. Хотілося вірити, що Ліда лише на мить випала з реальності і король нічого не помітив, але що як це він і спровокував цей дивний розгул її фантазії?

— Дякую за сумочку та за таємницю, — Ліда підвелася, щоб піти з зали. — Хоча подібні таємниці пристойний роботодавець повідомляє співробітнику абсолютно безоплатно, — нагородила вона короля на прощання важким поглядом. І правильно зробила! Це ж скільки він приховував від неї важливу інформацію, щоб при нагоді щось за неї виторгувати. Тиран та цинік!

Йон-Мартін прийшов у малу обідню альтанку за чверть години до призначеного часу. Прислуга закінчувала сервірувати стіл. Були враховані всі його побажання — біла скатертина, вишуканий посуд, свіжі квіти. Він поглядав у вікно на алею, що вела до входу, і дивувався, як сильно інтригувала його майбутня зустріч. Як поводитиметься “Боббі” у своєму істинному образі? Чи виявиться пані акторка такою ж сміливою, відчайдушною і задерикуватою, як і хлопчина, якого вона вдає з себе?

Час плив якось надто неквапливо, і в якийсь момент Йон-Мартіну подумалося, що Емі не прийде. І хоча правила пристойності не схвалюють ідею відмовляти принцу, але вона може знову послатися на хворобу. Однак у такому разі їй доведеться прислати з вибаченнями “Боббі”. Йон-Мартін посміхнувся: виходить, у тому чи іншому образі вона все ж таки тут з'явиться.

Щойно дзвін на вежі часу почав відбивати сьому годину, Йон-Мартін вловив бічним зором ніжно-блакитну тінь, що наближалася до альтанки. Він не чув кроків, лише шелест тканини її сукні. Йому принесло задоволення усвідомлення, що все ж таки не "Боббі", а Емі зараз постане перед його очима.

— Доброго вечора, ваша високосте, — вона увійшла в альтанку з легким граціозним відточеним реверансом — досвідчене око одразу розпізнало б у ній аристократку, яка отримала чудове виховання. — Мені лестить ваша увага.

Йон-Мартін підвівся їй на зустріч.

— Доброго вечора, Емі, — йому довелося також пригадати все, що він знав про гарні манери. — Дякую, що прийняли запрошення, — він відсунув для неї стілець.

Сівши навпроти, Йон-Мартін не відмовив собі в задоволенні уважно вивчити свою гостю. Від "Боббі" у неї були лише очі та манера посміхатися. Мабуть, вона вміє добре накладати грим.

 Її можна було б назвати сліпучою красунею, але ця краса була досить незвичайною. Важко навіть пояснити, що саме робило її такою гарною. Лише правильні витончені риси обличчя? Виразні сірі очі? Розкішне каштанове волосся, що вільно спадає на плечі? Ні, було ще щось. Її манера триматися, її рухи, її ледь помітна усмішка — вони були легкими і впевненими, ніби вона завжди була в центрі уваги і давно звикла до захоплення оточуючих, але в той же час вони були ніби злегка недбалими та незалежними, як у людини, яка звикла до свободи.

Йон-Мартін розлив по келихах напій. Етикет вимагав, щоб він озвучив привід, причину, мотив чи мету цієї вечері, але натомість він сказав:

— Це особливий темний лимонад, який варять із шоколадних плодів дійської яблуні.

Вона з усмішкою зробила кілька ковтків і відставила келих.

— Чудовий смак. Дякую. Сподіваюся, ви не вважатимете мене неввічливою, але хочу вас відразу попередити, що не зможу залишатися з вами довше за чверть години. Завтра опівдні відбудеться перший конкурс за право стати нареченою Його Величності. Мені потрібен час на підготовку.

Йон-Мартіна обурила ця інформація. Він збирався провести тут, у альтанці, ніяк не менше кількох годин, викликати Емі на відвертість і розгадати її загадку. Проте вона мала зовсім інші плани.

— Хочете перемогти у конкурсі та стати дружиною короля?

— Усі діви, які приїхали за оголошенням, цього хочуть, — посміхнулася вона. — Інакше навіщо б вони приїжджали, чи не так?

— Так, звісно, — погодився Йон-Мартін, проте інтуїція підказувала йому, що якщо в інших дів-учасниць конкурсу справді єдина мрія полягає у тому, щоб стати нареченою короля, то з Емі не так все просто. Навіщо шахрайці було починати гру з двома ролями?