Розділ 20 — про силу фантазії

То був дуже дивний момент. Ліда була повністю занурена у свої емоції, але водночас через погляд короля начебто усвідомлювала і те, що відчуває він. А в ньому вирувало щось небезпечне...

А потім раптом вона відчула легке печіння в районі своєї родимої плями. І здалося, що хтось відкрив крани, щоб наповнити ванну водою. В усякому разі, стало виразно чутно характерний звук водяних струменів, що б'ються об водну поверхню. Або стоп… це ж звук водоспаду…

На той момент Ліда вже не зрозуміла, що відбувається. Це так сильно розігралася її фантазія чи що? Вона ніби перенеслася в теплу темряву тайнанського вечора. Ось він, зовсім поряд, невеликий водоспад, обрамлений густою смарагдовою зеленню. Вода з тихим шепотом стікала по його камінню, наче співала давню мелодію.

Всі відчуття загострилися.

Ліді здалося, що вона стоїть босоніж на теплому камені, відчуває його гладкість під ступнями. У її грудях тремтіла дивна лоскотна пір’їнка — передчуття чогось особливого, що ось-ось має статися. Легенький вітерець, насичений ароматом вологих папоротей та запашних квітів, торкався її шкіри, як ласкава рука. Його рука.

Звуки острова були м'якими, вони огортали. Як його голос. Шелест спадання води, стрекотіння дивовижних комах, поодинокі крики нічного птаха — все це складалося в гармонійну симфонію. Десь вдалині чулося переливчасте дзюрчання струмка, а в листі тропічних дерев іноді пробігав вітер, ворушачи крони.

Вона вдихнула на повні груди і відчула, як світ навколо неї проникає всередину. У теплому, вологому повітрі змішалися запахи свіжої води, землі та нічних квітів. Очі її заплющилися, і на губах з'явилася легка усмішка. Вона почувала себе пов'язаною з кожним звуком, кожним запахом, кожним рухом вітру. Вона була частиною цього вічного, стародавнього світу.

Звуки бубна, які зазвучали ніби нізвідки, спочатку були тихими, змішувалися зі звуками природи, але поступово гучність наростала, разом із нею наростала і дивна напруга. Ліда відчула непереборне бажання віддатися наполегливому ритму, підкоритися йому — і вона почала рухатися в такт. Інші тайнанки, учасниці місячної церемонії, підкоряючись ритму і традиціям, теж закружляли в ритуальному танці. Її рухи були досконалими — плавними, чуттєвими та спокусливими.

Вона знала, що він спостерігає за нею. Жадібно ловить очима кожен помах руки, кожен нахил, кожен поворот. У ньому розпалювалося полум'я. Воно палило його зсередини, будило в ньому древній, як саме життя, інстинкт. Він уже не володів собою, повністю захоплений нею — вони обоє були готові до кульмінації танцю.

Гостре, як бритва, задоволення пронизало його, коли вона зірвала з себе клапті тканини — останню перешкоду, яка приховувала її первозданну красу, її жіночу досконалість. Якою ж насолодою було для нього доторкнутися поглядом до зосередження всього, що є найпрекраснішого і найпривабливішого в жінці.

Вона кинула тканину, що прикривала її, у водойму і з трепетом спостерігала, як він прямує за нею. Його рухи були точними і блискавичними — вона знала, що вже за кілька хвилин він повернеться до неї зі здобиччю. Отже, вона повинна буде виконати свою частину ритуалу. Жодна тайнанка не має права відмовити у поцілунку чоловікові, який дістав її ритуальний танцювальний костюм з водоспаду.

Це буде солодка мить…

Вона заплющила очі.

Його наближення Ліда відчула по легкому руху повітря. Вона притулилася спиною до гладенького стовбура дерева і завмерла.

Традиція забороняє чоловікові під час місячної церемонії торкатися тайнанки руками. Зустрітися можуть лише їхні губи. Вона знала, що для нього це неабияке випробування. Він хотів би дати волю рукам пестити її так, щоб звести з розуму їх обох. Але змушений був підкоритися тайнанським законам. Його долоні уперлися в стовбур дерева поруч із її головою, і секунда, поки його губи наближалися до її губ, розтягнулася у вічність.

Передчуття закрутило почуття в тугу спіраль, а ледь відчутний дотик вивільнив їх шаленим вибухом. Поцілунок був легким і дражливим, м'ятним на смак. Вона так любила м'яту, від якої пощипує губи та кінчик язика. Він не поспішав, розтягував задоволення, повільно насолоджувався м'якістю її губ — він чудово володів мистецтвом цієї давньої чуттєвої гри. Вона і не помітила, як у поцілунку з'явився ритм, а він віртуозно керував цим ритмом, то прискорюючи, то сповільнюючи рухи. Голова йшла обертом.

Коли Ліда розплющила очі, довго не могла зрозуміти, що сталося. Агов, хтось їй пояснить, що це зараз було? Вона, як і раніше, сиділа на лаві в залі для обмивань. І поряд із нею король. І начебто нічого незвичайного, якщо не зважати на те, що в обох було трохи збите дихання. Але ж все, що зараз промайнуло перед її очима, було лише грою уяви? Адже насправді ніякого поцілунку не було? Якось Ліда у своєму дивному сні вже переносилася на Тайнанський острів. І зараз начебто сталося щось подібне.

— То ви обіцяли якусь страшну таємницю, — нагадала Ліда королю, щоб остаточно повернутися в реальність. — Я чекаю.