Розділ 18 — про ціну страшної таємниці

Король рішуче попрямував у бік своїх покоїв, і Ліда, звісно, рушила за ним. Мабуть, у монарших планах було провести супутницю через свої володіння до залу для обмивань. Її охоплювала палка цікавість, про яку забуту річ може йтися і чому ця річ викликала такий інтерес короля? Що там? Рушник? Халат? Спідня білизна?

Шосте чуття підказувало, що якби забута річ була просто елементом одягу, нехай навіть... кхм... делікатною деталлю, яка викликає чоловічий інтерес, величність навряд чи вирішив би носитися замком у пошуках Ліди, а як знайшов, робити такий таємничий вигляд. Ні, там щось набагато цікавіше.

Оминувши королівську вбиральню зі все наростаючою швидкістю, Ліда та її проводжатий опинилися в залі для обмивань.

— Ось. Хіба це не ваше? — король підвів радницю до лави, що стояла неподалік «джакузі», і Ліда нарешті побачила через що весь переполох.

Від подиву у неї ноги приросли до підлоги. Вона завмерла, на всі очі розглядаючи предмет, який мирно і буденно стояв на лавці — жіночу сумочку. Не якусь абстрактну, а Лідину! Лакова бежева шкіра, ремінець у вигляді ланцюжка — мінімалізм з ідеальними швами. Ліда відчула любов до неї з першого погляду. Якось вона побачила її у вітрині магазину і відразу зрозуміла, що купить, скільки б та не коштувала, бо моментально усвідомила, що вони просто створені одна для одної.

Але як її улюблениця опинилася у залі для обмивань? Адже Ліда випустила її з рук, перед тим, як її затягло сюди, у середньовіччя.

— Зовні мені ця річ здалася цілком невинною, — посміхнувся король, вивчаючи реакцію Ліди, — але коли я зазирнув усередину… — він підняв ліву брову асиметрично правій, показуючи, що вміст справив на нього незабутнє враження.

А навіщо, скажіть на милість, він взагалі туди поліз? Кожен чоловік повинен знати, що варто лише зазирнути в дамську сумочку, відразу потрапляєш у паралельний вимір.

У сумочці Ліди, наприклад, все було підпорядковане законам хаосу. Там могли бути три помади, жодна з яких ніколи не підходила під поточний настрій, відкрита місяць тому пачка вологих серветок, що перетворилися на сухі, блокнот, в якому поспіхом записано те, що нізащо не згадаєш, для чого треба. А ще в неї вже три місяці жила в сумці крихітна пляшечка парфумів. До того ж там було ще безліч різних корисностей. Але це все не для чоловічих очей.

— Навіщо ви вивчали вміст сумки? — обурилася Ліда. — Ви ж, мабуть, одразу зрозуміли, що це моя річ.

— Не одразу, — парирував король. — Ваша сумочка раптово впала в мою ванну так само, як це зробили ви кілька днів тому. Я мусив перевірити, що це.

А ось відповідь на питання, яке зараз найбільше цікавило Ліду: яким чином сумку занесло в зал для обмивань. Виходить, ця річ з'явилася тут так само, як і її хазяйка, а хазяйка з'явилася завдяки підозрілому ритуалу магістра. Отже, питати про диво, завдяки якому матеріалізувалася власність Ліди, потрібно в Алоїза.

— Думаю, не обійшлося без магістра, — озвучила вона королю свої думки.

І оскільки до неї повернулася здатність рухатися, вона присіла на лаву і взяла сумочку в руки, аби перевірити, чи сильно та постраждала від падіння у воду. Яким задоволенням було зазирнути всередину, переконатися, що майже нічого не намокло, і покопатися у своїх скарбах. Чого тут тільки не було: дзеркальце, упаковка м'ятних цукерок, смартфон, що перетворився на цеглину, бо розрядився, скручена записка зі списком покупок, гребінець... і, до речі, магнітик на холодильник. Дуже незвичайний, між іншим.

Ліда вже й забула, що в перший же день відпустки, коли вона з подругами відпочивала біля басейну, її сфотографував місцевий фотограф. Він знімав усіх бажаючих, а потім пропонував за невелику суму замовити у нього сувенір зі своїм зображенням: чашку, футболку, магнітик. Ось так Ліда і стала щасливою володаркою оригінального сувеніру розміром з невелику листівку — власного фото у купальнику на тлі блакитної водної гладі, наклеєного на магнітну пластину та вкритого прозорим лаком.

— Гарний артефакт, — король безцеремонно сів поряд із Лідою. — Чиєї кисті робота?

Із задоволеною усмішкою він дивився на магнітик. Чомусь у Ліди не виникло жодних сумнівів, що тиран уже встиг у всіх деталях вивчити фото, коли оглядав вміст сумки.

— На жаль, ім'я автора я забула. А чому ви вирішили, що це артефакт?

— Тому що він взаємодіє з іншим артефактом, — король підніс руку до фото, і воно примагнітилося до браслета на його зап'ясті. — Бачите?

Ліда засміялася.

— Маю вас розчарувати, подібним чином він взаємодіє з будь-яким залізним предметом. Це магніт, а не артефакт.

— Залишуся при своїй думці. У мене чуття на артефакти, — авторитетно запевнив король, відліпивши фото від браслета, і продовжив безсоромно ним милуватися. — Він досконалий. Насолода для очей. Подаруйте мені його.

Отакої, нічого собі! Яке нахабство! Ліда була обурена до глибини душі. Хоча, мабуть, ні. Не така вже й обурена. Вона хотіла б як слід обуритися, але їй заважала надто вже задоволена фізіономія короля. Він навіть не намагався приховати, яке задоволення йому приносить роздивляння фото.

— Не так давно я абсолютно безкорисливо подарував вам артефакт, — нагадав король. — Найкращий із моєї колекції.

Що правда, то правда. І величність навіть не уявляє, наскільки дійсно унікальним і корисним виявився метелик, що вилупився з його подарунка.

— Чи можу я сподіватися на взаємність? — зухвало поцікавився він.

З такою хитрою посмішкою ще ніхто не напрошувався до Ліди на подарунок. Невже король справді переконаний, що це якийсь особливий артефакт, чи йому просто так сподобалося фото? Взагалі-то, подруги говорили, що в цьому бірюзовому купальнику Ліда неперевершена, але на те вони і подруги, щоб трохи перебільшувати.

— А хочете обмін? — тепер посмішка короля стала спокусливою. — Ви мені артефакт, а я вам, — він нахилився до її вуха і шепнув: — відкрию страшну таємницю.

Звучало спокусливо. Страшні таємниці Ліда любила. Дихання короля лоскотало шкіру, і він знову чарівно пах м'ятою. Ліда відчула непереборне бажання поступитися йому. Зрештою, магнітик коштував їй лише три долари, а страшні таємниці — безцінні.