Розділ 16 — про несподівані подарунки

— Візьми, — Йон-Мартін простягнув щойно придбану брошку Боббі. — Передаси своїй пані.

— Але… — той завмер, наче не знав, як реагувати. На його обличчі читалася боротьба між вдячністю та гордістю.

— Це мій подарунок пані Емі. Ти ж хотів купити цю брошку для неї? — принц посміхнувся.

Він уважно вивчав реакцію юнака. Хотів перевірити своє припущення. Йон-Мартін уже деякий час тому почав про дещо здогадуватися, а тепер його гіпотеза знайшла нові підтвердження.

Коли сьогодні вранці він вирішив проїхатися на ринок, в нього не було якоїсь конкретної мети. Просто хотів подивитися, чим живе столиця. Вавельдорський ринок — особливе місце: галасливе, людне, сповнене запахів та криків. Тут можна знайти все: від ароматних прянощів до грубого заліза. І все це ринкове життя створювало хаос, який Йон-Мартін дивним чином знаходив заспокійливим та здатним відновити душевні сили.

За кілька кварталів до ринку погляд принца зачепився за знайому фігуру Боббі. І з того моменту безцільна прогулянка несподівано набула сенсу. Йон-Мартін вирішив простежити за юним слугою пані Емі. Мабуть, принц сам собі не зміг би пояснити, навіщо йому це потрібно і чому він вважає цю витівку цікавою та захопливою.

Боббі не помічав спостерігача, спішився біля ринку і подався до одного з торгових рядів. Йон-Мартін непомітно слідував за ним, дивуючись, як той абсолютно байдуже проходить повз крамниці з інструментами чи зброєю — речами, на які будь-який хлопець мимоволі звернув би увагу. Зате прилавки з жіночими дрібничками змушували його очі спалахувати інтересом.

В одного з торговців він придбав кілька мотків вовняних ниток та спиці. Йон-Мартін не міг не помітити, з яким знанням справи Боббі вибирав товар — ніби сам володіє мистецтвом в'язати. Але хіба вишивка та в'язання — це не ті види рукоділля, яким навчають юних дів?

Ще більше доказів свого здогаду Йон-Мартін отримав, коли Боббі завмер біля прилавку зі стрічками, гребнями та шпильками. І що ж привернуло увагу юнака у цьому жіночому царстві? Маленька брошка у формі листочка конюшини.

Прикраса була цікавою, але не більше. Ані дорогоцінного каміння, ані благородного металу. Однак Боббі милувався брошкою, ніби це витвір найкращих ювелірів королівства. Йон-Мартін здогадався: для молодого слуги це більше, ніж брошка.

Боббі вже потягнувся за гаманцем, як тут у торги втрутилася ошатно одягнена висока пані з манерами, наче вона господиня ринку.

Почалася справжня вистава. Мартін з цікавістю спостерігав, як Боббі відчайдушно намагається перебити ціну, але щоразу жінка перемагала. Коли ціна перевалила за сто шенні, обличчя Боббі похмурніло. Він стояв, стискаючи в руках свій гаманець, але було очевидно: більше він запропонувати не міг.

Йон-Мартін зрозумів — настав час йому додати іскру в ці торги. Він вийшов з тіні, ступив вперед, і одразу збільшив ставку ще втричі, щоб напевно відбити бажання у зарозумілої пані торгуватися далі. Її пихатий погляд згас, і вона, невдоволено пирхнувши щось собі під ніс, пішла.

Торговець прийняв відраховані Йон-Мартіном гроші, затамувавши подих, при цьому не забуваючи посміхатися. Але принц майже не дивився у його бік. Набагато цікавіше було спостерігати за Боббі.

І хоча Йон-Мартін уже простягнув йому брошку, пояснивши, що це подарунок для його пані, той все одно не поспішав прийняти річ. Довелося вкласти її прямо йому в руку. Принц не міг не звернути увагу, які тонкі та витончені у Боббі пальці, яке зворушливо тендітне зап'ястя.

— Чому ви це зробили? — нарешті спитав Боббі, роздивляючись брошку на своїй долоні.

— Я давно хотів висловити пані Емі своє захоплення, але не було слушної нагоди. Думаю, ця витончена дрібничка послужить сигналом.

— Як ви можете бути захоплені моєю пані, якщо не знайомі з нею? — здивувався Боббі, ще не розуміючи, що цією фразою видав себе з головою.

Точніше, видала.

Маленька вправна мила хитра акторка.

— Звідки ти знаєш, що я з нею не знайомий? — невинно поцікавився Йон-Мартін. — Ми добре знайомі. Я вважаю пані Емі найнезвичайнішою дівою, яку мені доводилося коли-небудь зустрічати.

Це було чистою правдою. Шахрайка розпалила в Йон-Мартіні пекучий інтерес. Навіщо вона перевдягається юнаком? Навіщо прикидається своїм слугою? Заради розваги чи має на це свої причини? А якщо згадати, якою незвичайною спритністю і безстрашністю вона вирізняється, то її загадка стає ще більш інтригуючою.

— Добре, я передам пані ваш комплімент і ваш подарунок, — вона спробувала втекти. Мабуть, відчула, що могла себе видати.

Йон-Мартіну не хотілося її відпускати. Цікавість штовхала спробувати розгадати її таємницю прямо тут і зараз. Але він стримав порив влаштувати їй допит просто посеред ринку.

— Передай своїй пані разом із брошкою ще й запрошення на вечерю, — усміхнувся він. — Чекатиму її сьогодні в малій обідній альтанці в замковому парку, коли дзвін на вежі часу проб'є сім разів.

Принцу хотілося, щоб при наступній зустрічі Емі зняла з себе образ Боббі і була сама собою.