Розділ 13 — про людину з подвійним дном

Ліда й уявити не могла, що може бути в коробці, яку передав їй Гренаттер. Як можна довести родинний зв'язок у світі, де ще не вигадали генетичні тести на батьківство?

Вона зазирнула всередину і побачила кілька предметів. По-перше, дитячий малюнок. На ньому: засніжений ліс і якесь кудлате створіння — великі витріщені очі, рогата голова, довгий хвіст. Гренаттер зауважив, що насамперед привернуло увагу Ліди, і пояснив:

— Леонардо дуже рано почав малювати, коли йому ледве виповнився рік. У нас збереглося кілька його малюнків. Але взяти із собою ми вирішили саме цей. Він був намальований, коли ми подорожували Чунайським півостровом. Тут Леонардо зобразив чунайського хамелеона.

Цікаво, що Ліда вже чула про таку тварину. Коли король розповідав про свої юнацькі пригоди, він згадував, що бачив волохатого хамелеона в покинутій сторожовій вежі.

Вона відклала малюнок і взяла в руки ще один предмет, який лежав у коробці, — невелику картину в позолоченій рамці. На картині була зображена сім'я: батько, мати та однорічна дитина. У чоловікові та жінці можна було впізнати Гренаттера та Льюлію. А малюк, мабуть, і є Лео? Якась подібність справді була.

— Цей сімейний портрет ми замовили п'ять років тому у відомого художника в Альбарії, — повідомив Гренаттер.

Ліда кивнула. Її вразили докази, але не настільки, щоб бути впевненою на всі сто, що перед нею батьки Лео. Вона так глибоко співчувала Феліксу, що не могла залишатися об'єктивною. У глибині душі Ліда просто мріяла знайти до чого причепитися. І за великим рахунком, було до чого: за бажання не так і складно сфабрикувати подібні докази, які їй тут надали. Питання, звісно, ​​навіщо. Чому б комусь бажати забрати собі чужу дитину?

У коробці залишався не дослідженим ще один предмет — медальйон. Відчувалося, що він виготовлений з благородного металу. На круглому диску був вигравіруваний геометричний знак, схожий на складну зірку, всі промінчики якої мали різну довжину.

— Це символ нашого роду да Конті, — пояснив Гренаттер. — Такий медальйон має кожен член роду. Це родовий оберіг, він захищає від бід. Може, завдяки йому Леонардо і вдалося врятуватися у тій страшній катастрофі. Коли стався інцидент із кораблем, на сині був медальйон. В оголошенні, яке ми прочитали в газеті трирічної давності, зазначалося, що знайдена дитина теж носила на шиї особливу прикрасу. Я практично впевнений — мова про наш родовий оберіг.

Ліда, звичайно, пам'ятала слова Нессі, що коли Беладонна привела з лісу Лео, на ньому був золотий медальйон, але вона жодного разу його не бачила. Чи такий символ вигравіруваний на медальйоні Лео, як і на тому, що вона тримала зараз у руках, вона гадки не мала.

Перевірити це легко. Але навіть якщо медальйони виявляться однаковими, це не дасть незаперечної, як при генетичному тесті, відповіді на запитання, чи пред'явники медальйона є батьками Лео. Ліда так поки що й не дійшла однозначного висновку, довіряти чи не довіряти своїм співрозмовникам. Її мучили суперечливі почуття. З одного боку, їхні слова здавалися щирими, з іншого боку, її щось насторожувало. Еге, залізти б їм у голову… І тут Ліда згадала про метелика-співуна. Як би зараз знадобилася його допомога. Можливо, навіть найменшого уривку думок Гренаттера чи Льюлії вистачило б, щоб у всьому розібратися.

Треба було терміново ухвалити якесь хоча б проміжне рішення, адже ось-ось до кабінету Ліди мали прийти Нессі та Фелікс. І їй не хотілося, щоб вони зустрілися з її гостями. Спершу треба все з'ясувати.

Ліду осяяла ідея.

— Я маю звичку в цей час пити чай на терасі, — повідомила вона своїм співрозмовникам. — Чи можу я запросити вас приєднатися до мене? Ми могли б продовжити розмову за чашкою чаю.

Гренаттер і Льюлія слухняно піднялися і пішли за Лідою. Її план був, по-перше, не дати їм зустрітися з Феліксом а, по-друге, відвести в те місце, де, можливо, перебуватиме пані Ф’юіть. Принаймні сьогодні Ліда вже бачила її на терасі біля одного з кущів. Метелик взагалі з самого ранку часто потрапляв на очі, ніби йому подобалося тримати Ліду в полі зору. І, здається, співун залишився цілком задоволений ім'ям, яке дала йому хазяйка. Коли Ліда вранці частувала себе чашкою м'ятного чаю на терасі і жартома покликала свого крилатого монстрика: "Пані Ф’юіть, не бажаєте скуштувати м'ятний чай?" — та підлетіла і справді залізла довгим хоботком у чашку Ліди. І якщо вона не без задоволення приклалася до частування, нехай тепер трохи попрацює на користь справи.

Чоловік із подвійним дном — так він назвав сам себе, бо всі в замку знали його в одній іпостасі, але була ще й інша.

Він закрив важкі штори і сів за стіл. Вмочивши перо в особливе чорнило, вивів на аркуші паперу:

Це сталося. Перший знак. У неї з'явився фамільяр. Мені відомо, що вона вже дала своєму фамільяру ім'я.

Я дам знати, коли побачу як з’являться два інші знаки. Думаю, вже незабаром станеться те, чого ми так чекаємо.

Він вклав аркуш у конверт і написав на ньому єдине слово: Арнау. Лист сам знайде адресата. Особливе чорнило допоможе.