Розділ 10 — про те, що іноді краще не знати, хто що думає

Ліда не одразу зрозуміла, куди все котиться. Хоча перші підозри закралися вже в той момент, коли король вирішив поправити прядку волосся, що впала їй на обличчя. Він акуратно заправив її за вухо, зробивши вушку лоскотно і трішки приємно. Сенсу в подібній маніпуляції, правду кажучи, було мало. Адже поки вони продиралися крізь густі кущі, волосся Ліди розтріпалося до такого стану, що навряд чи його можна було укласти без гребінця. Однак король, мабуть, був іншої думки і щойно прилаштував одне пасмо, зайнявся іншим.

І хоча його зусилля були абсолютно безглуздими, Ліда не поспішала обурюватися. Було щось дуже кумедне в тому, що король чаклує над її зачіскою. Взагалі, якщо його колись виженуть з монархів, він не пропаде — сміливо може податися у перукарі. Мабуть, клієнтів буде хоч греблю гати. Принаймні Ліда з легкістю довірила б йому своє волосся. Не зрозуміло, що там вийшло б із зачіскою, але сам процес, ці лоскотні торкання, — пробирали до мурашок.

Його рухи поступово сповільнилися. Він залишив у спокої її волосся, зате підніс руку до її рота і ніжно, ледве торкаючись, провів великим пальцем по губах. До біса хвилююче.

— Тут краплинка смородинового соку залишилася, — пояснив він свої дії.

Та невже? Кому король зуби замовляє? Ось тепер Ліда почала здогадуватися, куди все котитися. Схоже було на флірт. На дорослу гру. На запрошення до чогось більшого.

Його рука ковзнула по шиї до її потилиці і ніжно стиснула волосся. Він нахилився до Ліди.

— Твої чудові пухкі тайнанські губки ніби спеціально створені для поцілунків, — видихнув король.

Він ще нічого не зробив, а Ліда вже відчула, яким чарівним може бути поцілунок цього бузувіра-спокусника. Він здавався їй тямущим у такого роду іграх.

Авантюристка і любителька маленьких задоволень, що сидить у Ліді, нашіптувала: чому б не спробувати ще одне? Дай йому торкнутися губами твоїх губ. Насолоджуйся цією чуттєвою миттю. Дозволь собі відчути, чим особливий поцілунок короля… Невідомо, чи піддалася б Ліда цим зрадницьким умовлянням, але тут вона згадала слово, яке кілька секунд тому проспівав метелик-співун. "Перевірити" — саме про це думав король, перш ніж почати фліртувати. Отже, все, що відбувається, це перевірка? Яка? Та простіше простого — Ліду перевіряють на професіоналізм. Ніколи, ніколи і ще раз ніколи професіонал своєї справи не допустить любовної інтрижки з начальником. Будь-які стосунки між босом та підлеглою, крім ділових, — табу.

Ліда підняла голову і відсторонилася від короля. Зі зловісною посмішкою вона видала:

— Ваша величносте, я не така дурна, щоб не зрозуміти, що все це перевірка, — Ліда приписала собі частину заслуги метелика-співуна, але королю про це знати не обов'язково. — Я оцінила всю красу і підступність затіяної вами гри, але якщо ви мій король, а я ваш радник, я зарікаюся грати в такі ігри. — Ліда відчувала себе переможницею і глянула на короля переможним поглядом: — Що ви скажете, я пройшла перевірку?

— Пройшла, — король відступив.

Він, здається, був трохи невдоволений. Ніби в глибині душі хотів, щоб Ліда піддалася спокусі, дозволила йому поцілунок, а потім він би з тріском позбавив її посади. А от і не дочекається!

Ліда посилала уявні подяки метелику-співуну за свій тріумф. Щоправда, відчуття тріумфу злегка псувала авантюристка, що сидить у Ліді, і любителька маленьких задоволень. "Іноді краще і не знати, хто про що думає, — філософськи зітхала вона, — а то ось так і позбудешся всіх задоволень".

Ліда з королем, не змовляючись, вирішили вдавати, що нічого не сталося і інцидент вичерпаний. Вже за кілька хвилин їм навіть вдалося повернутися до невимушеного спілкування. Вони обговорили подальший план дій і вирішили дочекатися, коли Сильван закінчить полювання на цвіркунів і вирушить до замку. А потім і самі рушать слідом.

На зворотному шляху вони обговорювали, хто завтра розмовлятиме з лікарем, щоб вивести його на чисту воду і вивідати, навіщо йому цвіркуни. Ліда запропонувала для цієї задачі свою кандидатуру, аргументуючи тим, що правильно вибудувана довірча бесіда віч-на-віч зможе викликати лікаря на відвертість. Проте чомусь ідея такої розмови радниці з ескулапом тет-а-тет королю не зайшла.

— Поговорю з ним сам, — відмовився він від допомоги.

Коли Ліда нарешті дісталася своїх покоїв, була вже перша година ночі. Думка про те, щоб впасти на ліжко і безсоромно віддатися сну, здавалася вкрай спокусливою. Ліда переодяглася в гардеробній і увійшла до спальні з пекучим бажанням якнайшвидше реалізувати задумане. Однак її охопило дивне відчуття, ніби в кімнаті щось невловимо і незворотно змінилося. Спочатку Ліда навіть не зрозуміла, що саме, поки її погляд не впав на тайнанську рослину, яка стояла біля вікна — на пані Фукцію, як називав її Софоклос.

Оце так сюрприз, оце так поворот…