Розділ 4 — про те, які важливі питання обговорюються на великій раді

Йон-Ален провів за своє життя більше сотні засідань великої ради. Деякі були такі нудні та однотипні, що швидко стиралися з пам'яті, але це, мабуть, стане незабутнім.

У саквояжі магістра, коли вже він вважається філософом, вченим і професором магії, мали б лежати книжки, таблиці, карти, стародавні сувої чи хоча б просто якесь письмове приладдя, але ніяк не те, що там лежало — озерні цвіркуни.

Вони метушилися і ворушили вусами, наводячи жах на міністрів, але, на щастя, хоча б не вистрибували назовні. По залі поповзли нервові перешіптування. Писар, завданням якого було вести протокол засідання, так швидко робив записи, що ледве встигав вмочувати перо в чорнильницю. Йон-Алену залишалося тільки здогадуватися, що за перли зберігає той для історії.

Король, взагалі, був настільки здивований тим, що відбувалося, що йому відмовило його звичне почуття гумору, і замість того, щоб видати щось зневажливе та саркастичне, просто запитав:

— Алоїзе, чи не хочеш ти сказати, що запізнився на засідання ради, бо ходив на озеро ловити цих бідолашних створінь? Сподіваюся, ти нам поясниш, навіщо це зробив?

— Не знаю, хто був тим добродієм, який наловив на озері цвіркунів, але точно не я, — видав магістр. — Також я не можу знати й мети, з якою вони були відловлені. Однак обставини склалися так, що я знайшов орду цих ненажерливих "бідолашних створінь" на своєму улюбленому кущі троянд, коли вони доїдали останні пелюстки. З жалем вимушений зробити висновок, що вищезгаданий добродій або просто не встежив за своїми підопічнии, або вони були спеціально нацьковані на мого улюбленця.

Алоїз обвів поглядом присутніх, ніби підозрював, що хтось із членів великої ради міг бажати зла його кущу троянд.

— Мені терміново довелося вжити заходів, щоб жертвою орди не стали інші ні в чому не винні квіткові створіння. На щастя, в одному зі стародавніх сувоїв мені якось траплялося заклинання від сарани. Воно спрацювало і на цвіркунах. Прикликавши на допомогу чотири стихії, як того вимагало заклинання, мені вдалося сповільнити цих стрибучих істот, а щойно вони втратили здатність швидко пересуватися, я зміг їх відловити.

— Похвально, — кивнув Йон-Ален. Він поки що не знав, як ставитися до цієї історії. У ній було багато комічного, але водночас щось насторожувало. — Можеш пояснити, навіщо ти приніс цвіркунів на засідання ради?

— Трохи згодом планую віднести їх до озера, зняти заклинання і випустити. Але поки нехай побудуть тут. Це важливий доказ, — зауважив він багатозначно. — Я вважаю, що даний випадок заслуговує на обговорення на раді. Адже якщо в замку є хтось, хто бажає мені зла, то значить, у замку коїться щось недобре.

— Але ж ви самі припустили, що всьому, що сталося, може бути просте пояснення, — несподівано почав розмову лікар. — Можливо, згаданий вами добродій не мав по відношенню до вас жодного злого наміру, а просто не встежив за цвіркунами. Що як він зберігав їх, скажімо, у коробці, і ненароком не щільно закрив кришку? Цвіркуни змогли вибратися назовні, вирушили до парку, а там їхній вибір випадково припав на ваш кущ.

— Згоден. Можливо, так і було, — не став сперечатися Алоїз. — Але тоді постає запитання: навіщо взагалі згаданому мною добродію потрібні цвіркуни?

Йон-Ален вважав ситуацію досить цікавою, хоча досі нікому жодного разу не спадало на думку піднімати на засіданні великої ради таку незвичайну тему. Однак питання залишилося без відповіді, тому що в цей момент до зали засідань зайшов Йон-Мартін.

Сьогодні у всіх виявлялися найнесподіваніші та найекзотичніші причини для запізнення. Йон-Ален вже й не знав, чи варто питати брата, чому той затримався, чи краще залишити питання на потім. Схоже, нічого поганого не сталося — Йон-Мартін виглядав незворушним. Але рівно до того моменту, поки проходячи повз магістра на своє місце, не зазирнув у його саквояж. Обличчя брата витягнулося від подиву.

— Мабуть, я пропустив щось важливе? — спантеличено запитав він.

— Так, ми якраз з'ясовували, чиї це цвіркуни, — посміхнувся Йон-Ален. — Але, мабуть, відкладемо цю дискусію на потім.

Передбачалося, що єдиним питанням сьогоднішнього засідання буде звіт Йон-Мартіна про його подорож далекими провінціями. Брат казав, що підготував цікаві пропозиції. Йон-Ален і збирався дати йому слово, як раптом один із цвіркунів вистрибнув із саквояжу магістра.

Стрибок був таким ефектним, що миттєво привернув увагу всіх присутніх. Першим почав діяти лікар. З виразом незворушного професіоналізму Сильван спробував упіймати втікача, але цвіркун спритно вислизнув і пострибав до одного з міністрів. Той від несподіванки сам підстрибнув і перекинув чорнильницю.

Все це відбувалося дуже швидко. Магістр не відразу зрозумів, що дія його заклинання чомусь закінчилася, і потрібно терміново закрити саквояж. Слідом за першим цвіркуном вистрибнув ще один, а потім вони всі прийшли в рух, розсипавшись на всі боки, відзначаючи свою свободу мелодійним цокотом.

Їх було багато. Дуже багато. За кілька секунд дрібні прудкі істоти створили повний хаос і плутанину. Хтось намагався їх ловити, посилюючи загальну метушню, хтось боровся з наслідками, хтось завмер і дивився на те, що відбувалося, скам'янілим поглядом і лише писар залишався відданим справі — незворушно протоколював для історії перебіг засідання.

Ліда наближалася до зали засідань не одна, а у супроводі Флоренса. Кухар-добряк не зумів переконати її залишитися в ліжку і вирішив бодай провести. Усю дорогу на своє виправдання Ліда пояснювала йому, що на засіданнях великої ради обговорюються важливі питання, тому вона ніяк не може пропустити щось важливе.

І ось вони підійшли до дверей. Ліда почула дивний звук, який, здавалося б, не повинен лунати із зали, в якій проходить велика рада. Але в жодне порівняння з цим звуком не йшло те, що вона побачила, коли відчинила двері…