Розділ 3 — про роботу під прикриттям

Флоренс уже двадцять років служив королівським кухарем, і ще ніколи його життя не було таким цікавим, як останні дні. Нарешті він міг задовольнити свою професійну пристрасть. Тільки мова не про каструлі та котли, не про вишукані страви, не про кулінарію взагалі. Робота кухарем була лише прикриттям — насправді він був спадковим шпигуном. Його величність тому й тримав його в замку — не за кулінарні здібності, а за талант бути непомітним та вміти все розвідувати та рознюхувати. Флоренс мав до цієї справи фамільний дар. Взяти, наприклад, його непоказну зовнішність. Він був настільки нічим не примітний, що не кожен мешканець замку впізнавав його, коли він знімав свій кухарський ковпак і фартух.

Однак, що цікавого можна вивідати і рознюхати у замку, де будь-яка таємниця живе не більше кількох годин? Що б не сталося, король і без Флоренса дізнавався будь-які подробиці подій. Але все змінилося з появою в замку нової радниці — юної зеленоокої тайнанки. Ось вже хто складається з суцільних таємниць. Його величність дав Флоренсу завдання не зводити з неї очей. І він поставився до доручення з усім старанням, на яке був здатний. Флоренсу дуже хотілося показати королю, що його шпигунські таланти анітрохи не гірші за таланти його батька, який свого часу служив королівським садівником, але це теж було лише прикриттям для його шпигунської роботи.

Щоправда, поки Флоренсу не вдалося з'ясувати про нову радницю нічого особливого, зате сьогодні йому вдалося бути корисним, що напевно оцінить король.

Увечері, було приблизно за чверть дев'ята, він помітив, що Лідія попрямувала на засідання великої ради, але в якийсь момент вирішила сісти на лаву в парку. Його дуже здивувало, що вона раптом задрімала. Він почекав якийсь час, і його занепокоїло, чи не захворіла вона. Хіба не підозріло, що радниця йде на свою першу велику раду і раптом засинає по дорозі?

Не придумавши нічого кращого, Флоренс пішов по лікаря. Коли вони повернулися, Лідія вже прокинулася, але вигляд у неї був хворобливий. Сильван запідозрив, що радниця могла заразитися від пані Емі, яка сьогодні теж скаржилася на втому та сонливість.

Флоренс разом із лікарем провели Лідію до її покоїв і поклали до ліжка. Сильван дав їй мікстуру і наказав псевдо-кухарю почергувати, поки він буде на засіданні ради.

Флоренс слухняно сів на стілець поруч із хворою, щоб зачекати повернення лікаря. Щоправда, підопічна недужою вже не виглядала. Хворобливий рум'янець зійшов з її щік, і блиск її красивих тайнанських очей більше не здавався нездоровим.

— Флоренсе, чи не будете ви такі ласкаві зробити мені м'ятного чаю? — попросила вона.

— Сильван наказав не залишати вас одну, — винувато відповів Флоренс. — А якщо ви захочете пити, велів давати ось це, — він показав пляшку з мікстурою, від одного виду якої радниця скривилася.

Флоренс і сам не любив мікстури лікаря, а до Лідії, якщо говорити відверто, відчував симпатію. Професійну. Адже всім відомо, що з тайнанок виходять найкращі шпигунки.

— Добре, — не витримав він її промовистого погляду. — Піду розпоряджуся, щоб подали сюди  м'ятний чай.

Насниться ж таке! Ліда досі не могла остаточно прийти до тями. Вона погано пам'ятала, як заснула, як прокинулася, і як її привели сюди Сильван і Флоренс. Зате добре пам'ятала свій сон — так чітко, ніби він був дійсністю: зеленоока сова, екзотична краса Тайнанських островів, чаклунський ритуал з запаленими смолоскипами та співучими метеликами, темноокий тип, який порадив запам'ятати його ім'я. Як він там представився? Здається, Арнау?

Найприкрішим було те, що заснула Ліда перед початком засідання. Хороша ж з неї радниця, яка проспала свою першу велику раду. Хоча якщо поспішити, може вона ще встигне хоча б на останню частину?

Ліда встала з ліжка, швидко привела себе до ладу і, сьорбнувши кілька ковтків м'ятного чаю, який приніс їй дбайливий Флоренс, вирушила на засідання.

Кухар спробував відмовити, мотивуючи тим, що лікар суворо наказав їй залишатися в ліжку, бо підозрює у неї заразне захворювання. Але Ліда зараз почувала себе абсолютно здоровою. І хоча їй теж здавалося трохи дивним, що її раптово зморив сон, але взагалі-то не було чому дивуватися. Чи не Ліда сьогодні майже всю ніч замість того, щоб спати читала книгу?

Йон-Ален вислухав доповідь лікаря, і вона йому не сподобалася. Чи справді в замок завезли якусь небезпечну заразну хворобу чи Сильван все таки перебільшує? Чи не хитрість це, щоб добитися уваги Лідії? Яким чином лікар зібрався забезпечувати їй, як він висловився, належний догляд? У Йон-Алена ще стояла перед очима картина, як його радниця раділа окулярам, ​​подарованим лікарем. Схоже, він вирішив саме так її і підкорювати — оточити медичною турботою. Йон-Ален відчув до нього досі невідоме йому почуття, схоже на досаду, що переходить у роздратування. Але пояснити його не зміг. Хіба не має права чоловік домагатися жінки, використовуючи будь-які свої таланти?

— А тепер дозвольте зупинитися на питаннях дисципліни, що похитнулася останнім часом, — продовжив Сильван свою промову. — Я розробив план, як відновити суворе виконання мешканцями замку моїх розпоряджень і прошу його розглянути. По-перше, необхідно видати королівський указ про…

Промова Сильвана була перервана магістром, що увійшов до зали засідань. Вже час підносити хвалу богам? Знайшовся ще один зниклий. У лікаря бодай було виправдання — він пояснив своє запізнення турботою про хворих, а що скаже Алоїз? Йон-Ален намагався розгледіти в очах свого лукавого вченого лиса хоч краплю каяття, але де там.

— Глибоко сподіваюся, що моя запізніла поява буде прощена, — схилив він руду голову, — але обставини були сильніші за мене. Ось, — він відкрив принесений із собою саквояж.

Міністри, які сиділи ближче до входу до зали та змогли побачити вміст, охнули.