Як єнот матусю і мешканців лісу з зоопарку врятував

В одному лісі жив єнот. Сірий хвостик, білі вушка, чорні оченята. Крихта не знав, хто його матуся. Лісові мешканці її шукали, доки не дізналися від лисиці, що вона бачила, як матусю єнота впіймали люди та сказали, що вона житиме у зоопарку.  Єнот дорослішав, постійно розпитував, де його матуся і мешканці лісу відкрили йому правду. 

Крихта засмутився, що не може бути з нею й одного дня сказав:

  — Я врятую матусю. Вона має бути зі мною. Але як знайти зоопарк? 

  — Куди ти підеш? — загомоніли мешканці лісу. — Зоопарк охороняють люди. Вони й тебе можуть закрити у клітці. 

  — Не відмовляйте мене.  — відповів крихта.  

 — Добре.  — неохоче погодилася лисиця. Вона взяла палку й намалювала на землі.  — Запам’ятай, підеш цією дорогою й нікуди не звертай, поки не побачиш дуб. За деревом кінець лісу й високий паркан. Це і є зоопарк. Але, крихто, там на тебе чекає безліч несподіванок та людей. Будь обережним.  

— Дякую. Я повернуся з матусею.

Крихта попрощався з лісовими мешканцями та пішов. Дійшов до паркану і озирнувся по сторонах. Людей не було й він видерся на гору. Від висоти єноту стало лячно й крихта замружив очі спустився. 

Раптом поруч почув гавкіт. Крихта не знав, що робити й помітив невеликий кущ сховався за ним. Коли гавкіт стих, наважився зробити крок уперед й відчув, як на плече лягла лапа.

 — Ти що тут робиш?  — спитав пес.

  — Я,  — єнот знову замружився. Йому здалося, що він став менш помітним. — Я, е-е, просто йшов собі… —  пробурмотів він.

 — Не бреши мені!  — пес сильніше стис лапу і випустив кігті. 

 — Я шукаю матусю. Її забрали від мене, — він розповів, чому прийшов до зоопарку та додав, — і от я тут.

 — Мушу повідомити людей, що ти прийшов до нас.

 — Будь ласка,  — сказав єнот,  — допоможи мені. Я лише хочу її врятувати. 

 — Врятувати? Шкода тебе, крихта, матуся має бути у всіх, але і я не можу підвести людей. — пес задумався. Він звик до буди в зоопарку та йому було важко бачити, як люди зачиняють мешканців лісу у клітках та єнота, який просив про допомогу. — Відчинимо ту, де твоя матуся і я удам вигляд, що женуся за вами, а ви стрімголов тікайте. 

 — Невже ти хочеш залишитись в зоопарку?  — спитав єнот.  — Гайда з нами, я стану твоїм другом. 

— І я не буду вам з матусею заважати? 

— Звісно, ні. 

 — Добре. Потрібен ключ, який є лише у охоронця. 

 — Ходімо до нього.  — сказав єнот. Вони пішли повз клітки з мешканцями лісу, крихта вдивлявся в темряву і помітив матусю: — Мамо, матусю…

 — Крихта?  — матуся не вірила своїм очам.  — Це ти? — вона радісно підбігла до ґрат,  — що ти тут робиш? Тікай, бо й тебе схоплять.  — вона сумно дивилась на пса. 

 — Не хвилюйся, це мій новий друг.  — єнот заспокоїв матусю. — Ми швидко повернемось.

Вони щодуху побігли до кімнатки охоронця, який дрімав. Пес показав єноту на кишеню, до якої була пристібнута зв'язка ключів. 

 — Он той великий ключ. — сказав пес.

 — Як їх багато.

 — Це від усіх кліток. 

 — Давай врятуємо тих, хто тут є.

Перш ніж пес наважився відповісти єнот забрався по стільцю та потягнувся за ключами. Зв'язка виявилась важкою й він ледве не випустив їх з лапки. Ключі голосно задзвеніли, єнот завмер, пес притиснув вуха до голови та охоронець позіхнув й продовжив дрімати. 

Пес та єнот зраділи. Вони забрали ключі та поспішили до матусиної клітки. Її швидко звільнили. Бідолашна розплакалася і міцно обійняла крихту.

— Дякую за сміливість, сину, і тобі, — вона посміхнулась псові. 

— Пес житиме з нами, матусю! — сказав єнот.

І поки матуся тішилися від зустрічі з крихтою та його новим другом пес відчинив клітки з звірами та птахами. Разом вони дременули через паркан та пішли жити до лісу.