Доросле життя, чи як?

-Давай спробуй. (Я повертаюсь у ліворуч і показую щіку). Ось сюди, не промахнись, але пам'ятай, що тобі буде гірше.

-Як не вдарю тебе!

-Тоді забудь як замаховитись!

Після цих слів з колишнім я йду на балкон і моя пам'ять відображає, те чого я так сильно не хотіла...

Коли я працювала у 14 років у барі, я познайомилась з хлопцями. Вони були старші за мене на 3 роки. Симпатичні, у тілі та й веселі. Якось одним з них мене запросив на прогулянку. Саме тоді я почала пити, але не багато і завжди був стоп. Так я дізналася, що хлопці намагаються працювати, але в основному були гоп-стоп. Я думаю всі знають, хто це такі такі. Іноді мені треба було дивитись, як забивають інших. Але чомусь я їх любила...

Так я почала зустрічатись з одним із них, а інші чомусь для мене були як брати. 

Так як мама тоді дуже багато випивала, то майже весь свій час я проводила з ними. Навіть інколи прогулювала школу. Колись її визвали до школи за мої прогули, я як підліток почала бунтувати. Хотіла піти зі школи і все таке. Але ми домовились з нею:

-Я більше не питиму, а ти будь ласка закінчи школу. Не кидай так усе, в тебе гарні оцінки. Будь ласка!

-Добре, але на літо я хочу переїхати до нього.

-Добре!

Тоді мама познайомилась з вітчимом, до речі він був майже завжди гарним вітчимом. Він їй і допоміг кинути пити.

Так я гуляла, потім робила домашку і довчилась. Поступити я хотіла до університету на факультет перекладача, але там захотіли дуже багато грошей. І я пішла звичайним кухарем.

Але перед цим у мене були незабутні два місяці канікул. Через ті канікули я перестала боятись всього!

Як я вже казала в мене був і хлопець, і так названі брати. Перші два роки були веселі, а потім пішло багато алкоголю і заборонених препаратів. Випити я могла, а щось на інше я була противником. І в ці останні місяці наших чотирьох років усе накопичилось.

-Так ми підемо у сторінку, постоїш?

-Звичайно.

-Ти чого йому так посміхаєшся? Тепер тебе мої друзі інтересують.

-Ти чого? Я просто відповила нашому другу.

Він замахується, але інші зупиняють.

-Ти в мене ще отримаєш!

Ми вже шли додому, але як він помічає, що в нього немає телефону.

-Це все через тебе! Тепер іди і шукай.

-Але я навіть не знаю, де ти був ще. Як я його знайду?

А потім був удар за ударом, асфальт і мої прохання.

Іноді мені здається, що якщо б не мої друзі з бурси, я би можливо і досі боялися з ним розірвати. Але вони допомогли і навчили любити себе. 

Тому вже зараз, коли пройшло так багато років, я нічого і нікого не боюся. Може й через це, іноді я буваю дуже жорстокою...