У цей день

Я сиділа у парку с чашкою кави, та й думала, як прийшла до цього. Мені 23 роки, у мене немає друзів, мати в іншому місті, а з хлопцем не спимо разом пів року, так ще розмовляєм кількома словами, не дуже часто. В який саме момент, щось пішло не так з моїм життям. Щось мене намагається вирвати з моїх думок і я приходжу до тями чуя свій телефон.

-Міс А зможеш вийти на роботу замість мене? Мені дуже погано, а адміністратор вимагає заміну. Будь ласка, з мене пригощання.

-Так звичайно, я скоро буду.

Я допиваю свою каву, випускаю останню затяжку і йду збиратись на роботу.

Працювала я офіціантом у найвеликому казіно з рестораном. Зараз можливо ви подумаєте бідолашна дівчина, але ні я полубляла свою работу. Напевно це було найцікавіше у моєму житті, єдиний мінус - це маска з посмішкою. Але це мені не заважало, бо так я живу, щоб вам не брехати, 70 відсотків свого життя.

Я забігаю додому, бачу свого хлопця, і ненароком кажу що я йду на роботу. Він тільки махає головою і далі дивиться у свій телефон.

Як тільки люди закінчуються у закладі, я починаю знов поринати у свої думки: " Чому на роботі я себе краще почуваю ніж дома? Чому маючи хлопця, я не почуваю себе щасливою? І чому кожен вихідний замість прогулянок, я напиваюсь и починаю себе ненавидіти?

-Міс А ти тут?

-...

-Міс А прокидайся! Можеш піти раніше до дому. Хочеш?

-А, Віка це ви, вибачте замислилась. Що ви казали?

-Кажу, можеш піти додому раніше.

-Ні, дякую, я допряцюю.

-Як хочеш.

Моя зміна закінчуються о восьмій ранку, і я телеплюсь додому. На автоматі беру спиртне, пью і лягаю спати, і так майже кожен день. Іноді я готую їсти і прибирають, але це дуже рідко, бо не бачу у цьому сенсу.

" Ну чому все так? Коли нарешті я хоч трошки почну нормально жити , без ненависті до себе і цих незрозумілих думок?"