Розділ п'ятнадцятий

Я більше не могла стояти осторонь.

– Ви збожеволіли? – видихнула я. – Ніякої дуелі не буде! Чуєте?

– Буде. Тут і зараз. Магічна, – заперечив Норберт, поволі стягуючи зі своєї руки другу рукавичку. – І триватиме вона, доки хтось не здасться.

– До самої смерті, – прошипів Девіс.

– Чудово. Отже, коли ти помреш, я вважатиму, що ти здався, – Норберт виглядав настільки спокійним, що мені стало не по собі.

Довкола згрудилися люди. Хтось вимагав негайно все припинити, хтось навпаки підігрівав дуелянтів шумом та свистом. Розуміючи, що лише одна людина тут владна віддавати накази, я кинулась до батька. Його Величність так само сидів на троні, все-таки не зволивши піднятись з місця, і кинув на мене невдоволений погляд, мов питаючи, чому я взагалі наблизилась до нього.

– Тату, – видихнула я.

Батько підняв руку і торкнувся своєї корони, яку носив на голові. По золотому обручу пробіглись крихітні магічні іскри.

– Не забувайте про правила етикету, принцесо, – нагадав він мені тихо.

Ці слова вдарили, мов кнутом. Я стиснула зуби, намагаючись подолати лють, що скипіла у мене в грудях, та промовила зовсім тихо:

– Ваша Величносте, лише ви можете припинити це божевілля. Будь ласка, забороніть проводити дуель. Хтось може постраждати…

– Ваша Високосте, – погляд батька був просто крижаним, – ми, правителі, повинні відповідати за власні дії. Тож… Спостерігайте за наслідками власних рішень.

Він мені відмовив. Просто так, аби мене покарати. Переконаний в тому, що Норберт програє, а я вимушена буду повзати на колінах перед Девісом, благати його, аби той не добивав дракона.

Я поняття не мала, наскільки дракони могутні в бою. Знала тільки, що в приміщенні шанси його значно падали, адже Норберт не міг перетворитись в свою істинну форму. Отже, і зцілитись не зможе, якщо щось трапиться. А сила яка в нього? Пол, як більшість вогняних магів, майже не піддається полум’ю, а сам володіє і нейтральними бойовими закляттями, незалежними від стихії. Але ж Норберт використовував силу холоду. Зможе він повторити це без доторку?

Втручатись було пізно. Доки я зверталась до батька з проханням, дуелянти розійшлись по різних кінцях звільненої магічної арени. По контуру спалахнула стандартна захисна стіна. Я не знала, хто її створював, та сподівалась, що це був не герцог Девіс. Не вистачало тільки, щоб він ще й так міг прийти на допомогу своєму синові.

Дуелянти скинули свої камзоли. Норберт лишився у простих штанах, сорочці та високих чоботах, Пол же зі своїм пишним комірцем виглядав, звісно, смішно, як і з туфлями з загнутими носами, але ж зовнішність ще нічого не означає! Девіс – сильний маг, це єдине, що він вміє добре, окрім, звісно, шлятися по барах та розважатись кожного дня з новою дівчиною.

Він розвів руки в сторони, запалюючи дві вогняні кулі на долонях, і весело, знущально всміхнувся. Тоді різко рвонув вперед, вдарив долонею об долоню, і вогонь, сформувавши стрілу, полетів просто в Норберта.

Дракон стояв на місці. Він міг хоча б спробувати ухилитись, використати захисне закляття, та ні. Стріла летіла, не зустрівши перешкод, врізалась йому просто в груди…

Норберт навіть не здригнувся. По тілу його пролетіла хвиля магії, і сорочка на мить засріблилась, перетворюючись в щось подібне до драконячої луски. Вогонь окутав молодого дракона з ніг до голови, ніяк не шкодячи йому, а потім раптом перетворився на кригу. Норберт лише повів рукою, і його крижана броня посипалась на землю, перетворюючись на довгі, гострі шпиці, що здіймались вістрями догори. Дракон різко викинув руку вперед, і шпиці зірвались з місця.

Пол встиг виставити щит. Кілька гострих голок розбились об нього, деякі пролетіли повз. Одна впилась йому в бік, і Девіс зашипів від болю, але все одно не збирався здаватись. Висмикнувши з себе крижинку, він розкрутив її в повітрі, формуючи воронку, і відправив в Норберта заряд чистої, нейтральної сили. Атака, яку просто неможливо відбити…

Норберт крутнувся довкола своєї осі, здіймаючи сніжний вихор. Магія закрутилась разом зі шматочками криги, так і не дотягнувшись до дракона. Силовий потік відділився від хлопця та полетів на Пола, мов маленький ураган. Девіс спробував застосувати кілька заклять, та вони лише доєднувались до вихору, ставали його частиною та йшли в атаку проти власного творця.

– О, святі стихії, – видихнула я.

– Розанно! – поруч опинилась Меліса. – Ти знала?

– Знала про що? – я повернулась до подруги.

– Це ж сніжний… Ну, чи крижаний дракон.

– Що?!

– Подивись на його силу!

А дивитись було на що. Магія кинула Пола просто Норбертові до ніг. Той простягнув руку, і я побачила, як людські нігті змінюються драконячими кігтями. Норберт стиснув Девісове горло і легко підняв його в повітря.

– Ніколи, – його зичний голос лунав над всією залою, – не ставай у дракона на шляху, хлопче, якщо не хочеш зустріти свою смерть. Здавайся, і тоді я тебе помилую.

– Крижаний дракон? – прохрипіла я, повертаючись до Меліси. – Ти впевнена?

– Звісно, впевнена! – кивнула вона. – Він же прилітав в Академію Торенвес! Його викладачі впізнали по характеру магії… Це принц!