Розділ шостий

Чомусь мені здавалось, що варто оголосити свої умови, і дракон одразу ж скаже, що його все влаштовує, виступить на моїй стороні, та й взагалі, проникнеться до мене любов’ю і заявить, що в сітці чи без, він все одно готовий рятувати прекрасну принцесу. Ясна річ, жодні неправдоподібні мрії не справдились. Хлопець почекав кілька секунд і цинічно поцікавився:

– То що, любонько, погодишся просто так лишити в сітці невинного, якого ще й приклали колючкою? Чекатимеш, доки станеться стихійне перетворення? Чи відпустиш мене з миром, і ми робитимемо вигляд, ніби нічого й не трапилось?..

– А як тебе звати?

Спитала, ясна річ, не я, у мене зараз слів забракло. Голос подала Аліса, як сама смілива з нашої компанії, ще й на додачу ідейна натхненниця.

Дракон явно здивувався цьому питанню, тож навіть не огризнувся, а відповів:

– Норберт, – подумав трохи і додав уже уїдливо. – А що, ва важливо знати, який саме дракон своєю тушею роздавить половину кварталу?..

– Ну, навіщо ж одразу половину кварталу, – знизала плечима Аліса. – Наскільки мені відомо, дракони – за винятком деяких з них, – істоти досить полум’яні. А вогонь дуже легко охолодити.

Норберт примружився.

– Для того, щоб охолодити дракона, треба знайти, певне, цілу сніжну відьму.

– О, то як добре, що ми маємо підходящу кандидатку! – осміхнулась Аліса. – Так, сестронько?

– Ага, – Меліса розкрила долоню і продемонструвала драконові крихітну сніжну кульку.

Та засвітилась і застрибала у неї на руці, набираючись сили з повітря, почала рости. Дракон дивився на магію, мов заворожений, і його подив, здається, був настільки сильним, що хлопець забув огризатися. Я ж трохи надихнулась несподіваною тишею і з натиском промовила:

– Як бачиш, принцеска та її подружки не такі вже й слабенькі, Норберте. А тобі треба лише потанцювати зі мною на весняному балу, і жодних проблем…

– Жодного такого неприємного для драконів холоду, – додала Аліса.

– І жодного знайомства з рідкісними чарами сніжних відьом, – підтвердила Меліса.

Норберт замислено покрутив головою. Тоді зітхнув та промовив:

– Гаразд. Мене збираються тримати в сітці аж до самого балу?

– Ні! – вигукнула я. – Зовсім ні… – від думки про цю перспективу аж не по собі стало. – Ти просто поклянешся… А тоді я тебе відпущу.

– Не боїшся, що я одразу втечу? – поцікавився Норберт.

– А ти даси магічну присягу, її не так просто порушити, – втрутилась знов Аліса. – Я тобі навіть формулу продиктую.

Дракон скривився. Користуватись магічними присягами він явно не любив, хоча щось мені підказувало, що хлопцеві добре було відомо, як це робиться.

– Шантажистки, – заявив він. – Чому б просто не відмовитись робити те, що велить батько? Я ж свого послав!

– Я б на тебе подивилась, – буркнула я, не стримавшись, – як би ти кого послав, якби твій батько був не простим драконом, а королем!

– Простих драконів, принцеско, не існує, – заперечив Норберт, хижо зиркнувши на мене. – Але гаразд. Кажи, як я там маю давати свою присягу, і покінчимо з цим. Мені не подобається та сітка.

Він уже відійшов від застосування колючки і трошки заспокоївся, але явно був не в захваті від тих обмежень, що все ще його сковували. Що ж, я його розуміла, мені б такі чари теж не припали до душі, але що ж поробиш. Доводиться виживати.

…Насправді я б не дозволила Мелісі застосувати її дар проти дракона. Більше того, взагалі не була схильна до насилля, тож скоріше за все відпустила би його й так. Сестри Беллер додали мені трохи впевненості в тому, що я робила, і подарували можливість все-таки врятуватись від шлюбу з Полом Девісом, тож тепер мені не довелось відпускати дракона і просто лишатись ні з чим.

Без подруг я б не впоралась.

– Повторюй. Я, дракон Норберт, – заговорила Аліса, – присягаюсь належним чином приготуватись до Весняного Балу в Альсорії та супроводити на ньому принцесу Розанну, виконати роль її нареченого та поводити себе у відповідності до Альсорійського кодексу честі…

– В межах, що не посягають на моє – тобто, Норберте, твоє, – життя та не несуть серйозної шкоди здоров’ю, – швидко додала я.

Дракон хитро покосився на мене.

– Цікаве формулювання, – зазначив він.

– За кодексом честі там і дуелі є, – похмуро зазначила я. – Якщо Пол зайде так далеко… Я не хочу ніким ризикувати.

Аліса закотила очі, але сперечатись зі мною не стала. Меліса, здається, взагалі схвалювала такий підхід. Я ж вдячно зиркнула на подруг, тоді знов перевела погляд на дракона і звеліла:

– Присягайся.

– Ото вже кляте, – закотив очі він. – Краще б я лишився наодинці з поліцією…

– І втратив би силу?

– Шантажистка ти, принцеско, – уїдливо озвався Норберт. – Гаразд, стихії розсудять. Я, дракон Норберт, присягаюсь належним чином приготуватись до Весняного Балу в Альсорії та супроводити на ньому принцесу Розанну, виконати роль її нареченого та поводити себе у відповідності до Альсорійського кодексу честі в межах, що не посягають на моє життя та не несуть серйозної шкоди здоров’ю. Хай буде так!