Розділ п'ятий

Крок, другий, третій… Мене не спопелило вогнем, ба більше, на мене не звалилась здоровенна драконяча туша, отже, можна було вважати, що я досягла певного успіху. Через кілька секунд і черговий не надто впевнений крок до мене долетіло:

– Стій! Чого ти хочеш?

Я не озвалась. Відчула, як напнулася сітка, та зрозуміла, що хлопець намагається встати на ноги. Що ж, це було гарним знаком. Я продовжила свій шлях, не озираючись.

Щось затріскотіло. Здається, він намагався спалити захисну магію, але все ще не проявляв істинну драконячу силу. Можливо, хлопець не бажав, аби про його походження дізнались всі довкола? Звісно, драконів бояться, але коли вони в сітці, то не так сильно, аби точно не зробити нічого лихого. Тож краще не нариватися на небезпеку…

– Стій! – гукнув він мене ще раз.

Я дійшла до салону. Двері мені відчинила сама хазяйка з низьким уклоном, бо що б там не робила принцеса, потрібно обов’язково виразити їй свою безмежну повагу. Я насправді цього геть не потребувала і взагалі не любила традиції через їх надмірну пихатість, та зараз за відчинені двері була вдячна.

Кілька кроків вглиб приміщення, і я почула обурений вигук мадам Тер’єн:

– А ви куди, юначе? Сюди не можна. Її Високість…

– Я з нею!

– Юначе, ви щось переплутали. Негайно йдіть геть, інакше я вимушена буду виставити вас звідси. Юначе!..

– Хей! – полетіло мені в спину. – Стій, принцесо! Скажи їй, що я з тобою! Це тобі взагалі потрібно чи мені?!

Я не стримала переможну усмішку. Тоді повільно повернулась та зазначила:

– Здається, це потрібно нам обом. Мадам Тер’єн, цей юнак справді зі мною, пропустіть його, будь ласка. Нам потрібно дещо обговорити.

Мадам Тер’єн, хазяйка найвідомішого в місті салону, щось невдоволено пробурмотіла собі під ніс, але сперечатись з самою принцесою все-таки не зважилась. Здається, вирішила, що їй все-таки дорожча власна голова на плечах, і не варто нариватись на королівський гнів. Знала б вона, кого пропускає всередину, явно миттю змінила б свою думку та викинула хлопця геть. Та мені пощастило, плани все ще були в секреті, тож дракон до салону потрапив.

Пересувався він повільно і трохи боком, бо сітка міцно сковувала руки та обплітала ноги. Я трохи ослабила її, збільшуючи хлопцеві свободу пересування, і він нарешті прискорився. Зиркнув на мене, щоправда, так, що я ледь крізь землю від сорому не провалилась, але миттю зупинила себе. Нема чого так лякатися. Я принцеса.

І мені потрібна його допомога.

Опинившись в залі, де серед купи суконь стояли Меліса та Аліса, незнайомець фиркнув і промовив:

– То у вас тут ціле зборисько. Це також принцеси, м?

– Ні, це високоповажні леді, – озвалась я трохи розгублено.

– Досить сильні, аби перетворити тебе на величезну брилу криги, – додала Меліса, – того отаким поглядом на нас дивитись не раджу.

– Ага, я вже зрозумів, – дракон закотив очі, – ви всесильні, могутні і взяли мене в полон. Одного на трьох? Невже такі красуні не можуть знайти собі чоловіків окремо?

Я відчула, як починають палахкотіти мої щоки. От зараза! Він ще й знущається! Дозволяє собі таке шалене хамство.

– Знаєш, Алісо, – я зиркнула на подругу, – здається, твоя ідея була не надто хорошою. Щось я сумніваюсь, що цей хлопець нам допоможе.

– Так? А ти думаєш, що тебе може врятувати якийсь чемний юнак з гарної родини? – уїдливо поцікавилась вітряна відьма. – То я нагадаю, ти ж сама повторювала мені разів зо десять, що всі чемні юнаки розбіжаться, варто їм тільки зачути про суть проблеми.

Я скривилась. Аліса була права.

– Може, ви спочатку мене відпустите, а тоді визначатиметесь, чого вам від життя потрібно? – похмуро поцікавився дракон. – Бо ви, пані, може й не в курсі, але ця сітка таки досить сильно пече, і я хотів би її позбутись.

Довелось знову відкидати геть дівочу жалість та бажання негайно зняти з нього закляття. Спочатку цей хлопець повинен погодитись на мої умови, а тоді ми вже говоритимемо про щось інше!

– Мені потрібна допомога, – промовила я відверто. – Батько сказав, що я на весняний бал повинна прийти з якимось хлопцем, якого сама знайду, інакше вийду заміж за того, кого він обрав. Але про цю умову, здається, всі в країні знають, і ніхто не хоче скласти мені пару. Отже, я волію, аби на балу зі мною був ти, драконе. Присягнешся це зробити – і я тебе звільню.

Він присвиснув.

– Чудовий вибір, – проговорив хлопець. – Здохнути від сітки чи дочекатись, доки тебе стратить король… Ні, принцесо. Я не згоден. Можеш мене просто тут замордувати, а ні на який королівський бал на таких умовах я добровільно не попрусь.