Розділ четвертий

Драконів у нас в країні, скажемо прямо, недолюблювали. Жодних. Коли тінь здоровенної потвори накривала столицю, магів підіймали на бойове чергування, дарма, що давно вже існував мирний договір, і ці вогнедишні чудовиська його дотримувались. Коли ж попадався сніжний дракон, то всі взагалі впадали в паніку, адже зі сніжними ми жодного затвердженого миру не мали, і чекати від них можна було чого завгодно. Але сніжні – чи то пак крижані, їх по-різному називали, – дракони майже не покидали власних північних територій.

Щоправда, не так давно один з них налетів на Академію Торенвес. Але це явно був хтось інший. З тим чоловіком вели важливі ділові переговори, говорили, що це сам принц випадково збився з маршруту і налетів на наше захисне закляття. Так це чи ні, в будь-якому випадку дракон дуже скоро полетів геть.

А ось один з його родичів по польотах лишився в місті. І дивився тепер на мене своїми драконячими очима. Вогняний візерунок же стрімко розповзався його шкірою.

– Зупинись! – видихнула я. – Не здумай перевтілюватись! Це еластична сітка! Тобі крила поламає…

Дракон закрив очі. Здається, він намагався сконцентруватись на диханні, аби все-таки не зірватись. Тоді подивився на мене все-таки, примружився і вигнув свої гарні, скульптурні губи у знущальній усмішці.

– Турбуєшся, – прошипів ледь чутно. – Тоді відпусти. Ти ж сама мене у них відвоювала, ніби хочеш допомогти?

Я хотіла, правда. Але мені і самій зараз потрібна була допомога, тож просто так, без зайвих умов, подарувати полоненому драконові свободу я не зважилась. Замість цього невпевнено кашлянула та спробувала тихо, але командним голосом зронити:

– Йди за мною.

Дракон хитнув головою. Стиснув руки в кулаки, і я побачила, як його пальці вкриваються рядами поки що блідих, позбавлених кольору лусочок. Намагається перевтілитись! Я відчайдушно сіпнула за тонку нитку, що дозволяла керувати магічною сіткою, і дві магії зіштовхнулись, видаючи тихе шипіння. Здається, зіткнення виявилось досить болючим, бо дракон невдоволено охнув та проговорив:

– То Її Високість вирішила завести собі ручну тваринку? Дракони, навіть в еластичній сітці, це дуже поганий варіант.

Вулиця поступово наповнювалась людьми. Уже визирали з вікон аристократи, що прибули на обід, та й, здається, моя власна охорона згадала про те, що принцесу треба сторожити. Я розуміла, що ще трошки – і дракона доведеться відпустити, якщо я не маю наміру відправити його в тюрму.

Може, так і зробити? Варто всього лиш роздавити в руці заклинання, і він зможе летіти на всі чотири сторони. Я ж лишусь без кавалера на балу та муситиму йти туди зі своїм проклятим нареченим, аби його стихії зжерли! Пол Девіс зруйнує все моє життя…

Що ж, в інакшому випадку мені доведеться танцювати з драконом, і ще велике питання, чи не витворить він якоїсь біди. Це не здавалось таким вже й хорошим варіантом! Проте, подумавши трошки, я дійшла до логічного висновку: маю хоча б спробувати. Що б там не говорили Аліса і Меліса, жоден нормальний чоловік не погодиться влізти в цю авантюру. А от дракон!..

– Я хочу запропонувати тобі угоду, – я підійшла до хлопця на небезпечно близьку відстань. – Я тебе відпущу, а ти мені допоможеш.

– Згоден, – швидко випалив він.

– Ти навіть не спитав, що саме мені потрібно, – примружилась я. – Бо ти хочеш втекти, щойно я зніму сітку. Так не піде.

– Ти впевнена, що маєш зараз ставити мені якісь умови? – ощирився хлопець. – І маєш на те достатньо сили?

– Я впевнена, що у мене в руках ключі від твоєї свободи, – озвалась я погордливо. – А цього вже з головою вистачить, аби керувати твоєю долею. Чи ти думаєш, що можеш просто так змусити мене виконати свою сторону обіцянки і жодним чином не підстрахувати себе?.. Навіть не сподівайся. Наївної дурепи тут нема. Ходімо зі мною, і тоді… Я оголошу тобі умови звільнення, і ми дамо магічну клятву.

Хлопець вперто хитнув головою. Зіниці його витягнулись ще більше. Якщо у котів чим ширша зіниця, тим вони збудженіші, то у драконів, наскільки мені говорила моя класична освіта, все зовсім інакше. Коли в них звичайні, людської подоби очі, це означає, що дракон спокійний та максимально далекий до перевтілення. А от витягнуті, вертикальні зіниці – це як мінімум причина втікати від володаря тих очей куди подалі, бо зараз він перетвориться на здоровенного ящера. Можливо, навіть когось роздавить. Або зжере, якщо йому раптом того захочеться.

Взагалі-то людей вони не їдять, але це в нормі. Що саме за дракон був переді мною, я поняття не мала. Тож…

Вирішила ризикнути. Стиснула в руці міцніше закляття-сітку, нахилилась до хлопця та прошепотіла:

– Хочеш звільнитися – йдеш зараз за мною. А якщо ні, то я зараз просто забираюся геть, і ти, звісно, можеш перетворитися. Але не сподівайся, що це допоможе тобі порвати закляття, бо воно, як на мене, таки досить міцне.

Взагалі-то говорити так було жорстоко, та й гарантій, що все складеться саме як я описую, у мене не було жодних. Та я розраховувала на те, що полонений піддасться на мою маніпуляцію. Тож швидко розвернулась до нього спиною і закрокувала геть, дарма, що це вважалось найнебезпечнішим, коли маєш справу з драконами.

Що ж, сподіваюсь, він не налетить зараз на мене. Ну, або налетить, і переживати про майбутнє одруження мені не доведеться. Мертві заміж не виходять, навіть принцеси.