Розділ другий

Як принцеса, я рідко покидала палац без охорони. Альсорія – не сама небезпечна держава на світі, королівську родину тут поважають і люблять, принаймні, у багатих кварталах міста переживати нема за що, та все одно, не плювати ж на власну безпеку! Та зараз, коли на носу був Весняний Бал, всі переживання зводились до нових суконь та вбрання, до магічних масок та організації свята, тож, зрештою, мій охоронець, опинившись в салоні леді Тер’єн, більше зацікавився уціненою сукнею для своєї дружини, аніж моєю безпекою. Я ж лишилась під наглядом Меліси та Аліси, а отже, мала свободи куди більше, ніж зазвичай, як і у виборі суконь, так і в пересуванні.

– Не знаю, – прошепотіла я, дивлячись у своє відображення, – наш план мені, звісно, подобається, але він видається якимось не надто надійним. От де я можу знайти того самого хлопця, якого покличу на бал? Так, аби він мене не впізнав? Будь-хто з дворянства в курсі, як саме виглядає принцеса.

– То з дворянства. Але ж тобі підійде хто завгодно. Не обов’язково ж тобі одразу виходити за нього заміж, – знизала плечима Аліса. – Просто покажеш батькові, що ти не сама і здатна заводити нормальні контакти, а потім він погодиться, що тобі варто дозволити хоча б трошки поїздити по світу і подивитись, наприклад, на різноманітних принців. Можливо, ти закохаєшся з першого погляду і вийдеш заміж за якогось красеня, м? І принесеш користь країні.

– Знаєш, ті, кого я бачу довкола себе, теж в курсі, що я принцеса, – похмуро нагадала я. – І вони зовсім не готові ризикувати своєю головою і лізти на рожен та ризикувати собою. А батько не хоче віддавати мене за іноземних принців, бо, бачте, йому треба укріпити зв’язки з аристократією в країні.

– Хіба герцог Девіс впливовіше та корисніше за принца? – вигнула брови Меліса. – Дивина якась. Адже є купа країн, з якими Альсорії було б важливо налагодити стосунки…

– Так, і лише одна з цих країн не погодиться на контакт без кровного зв’язку, – відзначила я. – І ми говоримо про королівство сніжних драконів. Як ти сама розумієш, жодної принцячої черги від них я не спостерігаю, ніхто не поспішає кликати мене заміж. Ба більше! Я й сама б не погодилась. Може, краще вже Пол Девіс, аніж дракони?

– Твій батько навіть не пробував, – Меліса зітхнула. – Думаю, сніжні дракони не такі вже й страшні. Могутні повелителі льодів та криги…

– Які, можливо, уже давно просто легенда, – мені лишалось тільки сумно похитати головою. – Як і сніжні відьми. А герцог Девіс тут, під боком, і у нього є чималий вплив. Батько хоче нарешті наполягти на тому, що землі Північних Рівнин потрібно інтегрувати в Альсорію. Не може просто так біля країни стирчати клапоть нічиєї землі, люди страждають! Та для того, аби знищити магічну стіну, що відділяє їх і тримає в голодній пастці, треба дуже багато магії. Сама розумієш, доведеться звертатись до Конклаву, а Конклав у нас дуже навіть підконтрольний… Гаразд, забули про політику, – я терпіти не могла про це говорити. – Мені-то що робити, м? Де знайти того хлопця на один вечір?

Аліса відійшла до вікна. У салоні леді Тер’єн вони були величезні, від стелі до підлоги, але особливі, вкриті тонким шаром магічного закляття, так що зсередини все видно, а з вулиці у магазин не зазирнути, будеш бачити тільки рекламу суконь. Мені це завжди подобалось, бо не потрібно було заради примірки ховатись у маленьких темних кімнатках, де навіть нічого не розгледиш. Леді Тер’єн любила простір.

Зараз зовні щось відбувалось. Навпроти салону розташовувався ресторан, і його власник, лорд Ботьє – до речі, один з кращих друзів герцога Девіса, – ніколи не впускав на територію свого закладу людей, що мали походження нижче, аніж його влаштувало б. Я не розділяла таке ставлення до оточуючих та вважала, що й ціни – це вже достатньо високий ценз, який важко подолати, нащо ще й інші штучні перешкоди встановлювати? Але ні. Лорд Ботьє був готовий пожертвувати навіть своїми доходами, аби тільки і далі утримувати статус свого ресторану «тільки для обраних».

До закладу намагались зайти двоє. Вдягнені юнаки були досить просто, з такої відстані не розгледіти, наскільки дорога тканина, а крій – звичайнісінький. Першого охорона легко пропустила, варто було йому тільки прикласти палець до магічного сканера, а ось іншому перегородили дорогу. Хлопець, здається, обурився таким ставленням, але так нічого і не досяг. Охорона, переконавшись, що перед ними не маркіз і не віконт, встала стіною. Незнайомець обурювався, але у відповідь отримав тільки штурхан. Сам мусив би відступити, але замість того поліз у бійку. Спалахнула магія, охорона когось гукнула…

– Хм, Розанно, – Аліса підізвала мене ближче. – Слухай, а як тобі цей?

Я підступила ближче. Незнайомець був симпатичний… І сильний. Принаймні, охоронець щойно так отримав по голові магією, що його бідного аж в двері втиснуло. Його було не шкода, я своїми очима бачила, як він щойно підкинув у повітря закляття-колючку, заборонене, між іншим, і дуже небезпечне. Крім завдавання болю, воно погано впливало на психіку та руйнувало всі внутрішні межі мага. Невже охорона спеціально провокує того хлопця на ще більш жорсткі дії?

– Принаймні, сміливий, – піддакнула Меліса, підштовхуючи мене до вікна. – От тільки цього сміливця зараз забере магічна поліція, і не бачити йому свободи, як своїх вух без дзеркала.

– Але, – підхопила її сестра, – ти можеш його врятувати. І тоді він, як твій боржник, змушений буде врятувати тебе він небажаного шлюбу…

– Та піти з тобою на бал. Послуга за послугу!