5.

    Тиберіус Каїл був людиною чесною та порядною. Але дуже мало усвідомленою в коханні. Й хоча він вже прожив на світі тридцять два роки все ж справжнього кохання він так і не зустрів. Та й взагалі його погляди на любов кардинально розбігалися з поглядами молодих мрійливих дівчат. Тиберіус звик бути прямолінійним й трохи різким. Він вважав, що борг перед батьківщиною набагато важливіший аніж перед коханою жінкою. Така вже у нього була натура. А ще Тиберіус ненавидів брехати. Він завжди був за правду. 

Й коли володар йому сказав, що збирається влаштувати його шлюб з принцесою, то Тиберіус одразу висловив свою думку. Він не хотів цього шлюбу, як і сама принцеса. Та не послухатися волі короля він не міг. Саме тому вже завтра воєначальник, королівський генерал стане одруженим чоловіком. 

— Мій господарю, що з вами? Чому ви такий сумний? — поцікавилася молоденька служниця й за сумісництвом коханка Тиберіуса. Вони лежали на великому ложі в спальні генерала. Втомлені від любовних втіх. 

— Багато думок лізе в голову. От і забивається мозок всілякою дурнею, — відмахнувся генерал. Й засунув пальці у своє густе темне волосся. 

   Та все ж на душі у нього було не спокійно. Він відчував певний неспокій. Та й королівством ширилися чутки про те що Моргас планує втечу з в'язниці. А також про те що він хоче порушити баланс між людьми та магічними створіннями. Все ж якщо йому це вдасться у королівстві почнеться справжній хаос. 

— Може вам зробити масаж? Для розслаблення? — Ейпріл почала м'яти спину генерала маленькими долонями. 

     Ейпріл була коханкою Тиберіуса вже понад рік. Вона його повністю влаштовувала у ліжку. Й він взагалі не збирався одружуватися. З дружиною багато проблем. А коханка мовчки виконувала свою справу. Не вимагаючи нічого на заміну. 

— Послухай, дівчинко у мене для тебе важлива новина. Завтра я одружуюся, тому ми більше не можемо проводити ночі разом. Я тобі добре заплачу й ти поїдеш з мого будинку. Влаштуєшся працювати до іншого господаря. Зрозуміло? — Тиберіус в очікуванні подивився на Ейпріл. Вона була абсолютно спокійною. Її витримка завжди подобалася Тиберіусу. 

— Добре, мій господарю. Але хоча б ця ніч може бути нашою? — Ейпріл обійняла Тиберіуса й сіла йому на коліна. Її пружні груди терлися у грудну клітку генерала. Він майже одразу відчув збудження. 

— Так. Все ж я ще не готовий повністю покинути парубоцьке життя.... 

  Наступний ранок не приніс омріяного спокою. Тиберіус все так же почувався розбитим. Шлюб з особою блакитної крові накладав на нього певні обов'язки. Та й сама принцеса по своїй природі не була слухняною. Вона мріяла про принца на білому коні, а отримала генерала на старій шкапа. Генерал зітхнув й відправився до королівського замку. У блискучих латах, викованих з міфічного металу що переливався всіма відтінками західного сонця, представ перед своєю нареченою — принцесою. 

   Орелія, у сукні з тканини, що переливалася всіма кольорами веселки, вишитій сріблом та перлами, виглядала як богиня. Її волосся кольору чорного оксамиту було зібрано у прекрасну зачіску. А на голові красувалася фата. Церемонія відбувалася на величезній терасі, що виходила на безкраї зелені долини. 

   Священник, старий та мудрий ельф, читав древні молитви, його голос лунав, як дзвін, що розносився по всьому замку. Гості, одягнені у свої найкращі шати, шепотіли, захоплюючись красою пари. Прибуло їх багато. Навіть представники інших королівств. Справжнє королівське весілля. Принаймні по масштабах. Тиберіус подивився на свою наречену, яка стояла перелякана, наче кролик. Вона хоч й була дуже гарною, але виглядала блідою. Її голова була опущена до низу, а серце билося швидко. Це було помітно по її диханню. Вона була ще зовсім дитиною. Хоча й мала тіло грецької богині. Тиберіус спробував посміхнутися, але Орелія здригнулася наче вкушена.Чоловік ледве дочекався закінчення церемонії. Після церемонії розпочався бенкет. Столи ломилися від страв, приготованих найкращими кухарями королівства. Вино лилося рікою, а музика, що лунала з чарівних інструментів, заповнювала повітря Тиберіус та принцеса сиділи в центрі столу. Всі гості те і діло дивилися у їхню сторону. Орелія продовжувала мовчати й колупати виделкою їжу. Складалося враження, що Орелію привели на заклинання, а не під вінець. Вона була нещасна, так само як і генерал.  

—Моя принцесо, може ви все-таки поїсте нормально? — прохрипів Тиберіус. 

— Я не голодна, — тільки й промовила дівчина. Й знову прийнялася колупати їжу. 

    Прийшов час для танців. Тиберіус та Орелія вийшли до центру зали й почали вальсувати. Вони закружляли по великому залу поміж гостей і на мить забули про все на світі. Ніби це була тільки їхня мить. Орелія зачарованим поглядом дивилася на Тиберіуса. Й так тривало декілька хвилин. Коли ж музика стихла принцеса ніби повернулася до реальності й знову стала сама собою. 

— Ви чудово танцюєте, моя принцесо, — похвалив Тиберіус. 

— Ви також, — промовила Орелія трохи всміхаючись. 

— Може хочете, що не будь випити? — запропонував Тиберіус. 

— Медового пуншу, будь ласка. — З корицею? — Звідки ви знаєте? — здивуваласяздивувалася Орелія. 

— Здогадався, — відповів Тиберіус й повів свою дружину до столу. 

    Гуляння тривало аж до самого ранку. Всі гості пили та веселилися. Тільки Тиберіусу та Орелія було не до сміху. Їх чекала перша шлюбна ніч. Не так собі генерал уявляв подружнє життя. Все мало бути зовсім по іншому. Прийдеться, мабуть, призвати всіх магічних істот для того, щоб ті змогли начаклувати їм довго та щасливо.