2.

  Орелія затремтіла чи то від різко пронизливого холоду чи то від страху. Темна постать встала зі свого трону й скинула капюшон. Перед гостями стояв худий чоловік з блідим обличчям та чорними пронизливими очима. Його довге волосся спадало на плечі, а тонкі пальці стискали щось подібне на посох. 

— Вітаю, мої дорогі гості! Радий бачити вас на моєму скромному балу на честь свята всіх святих! Сподіваюся, ви насолоджуєтеся атмосферою… нестабільності? Так, саме так. Цього року я вирішив додати трохи… перчинки до нашого традиційного свята, — промовив чоловік низьким голосом з нотою сарказму. Він підіймає келих з темно червоною рідиною й продовжує: 

— За темряву, за хаос, за нескінченний ніч! Нехай це свято запам’ятається вам надовго! А тепер, розважайтеся! Не соромтеся… пробувати...пробувати на смак моїх частувань. Я впевнений, що вони вам сподобаються. Особливо ті, що приготовані з... незвичайних інгредієнтів, — він кинув багатозначний погляд на одного з вампірів, той нервово почав ковтати слину. 

Всі наче заворожені дивилися на нього й не могли стати ні одного кроку. Орелія подивилася в бік й помітила того самого незнайомця, який танцював з нею. Він був чимось збентежений. Його очі блукали по залу ніби в пошуках когось. Тим часом чоловік голосно розсміявся й продовжив свій монолог: 

— Деякі з них, я б сказав, мають... особливий ефект. Змінюють сприйняття реальності, розширюють межі свідомості... або, можливо, просто викликають галюцинації. Залежить від того, як кому пощастить.

Але не хвилюйтеся, мої дорогі друзі, я подбав про все. У мене є протиотрута. Звичайно, за окрему плату. В цей момент Орелія зрозуміла, що перед нею темний маг. Й не переодягнений, а справжній. Тепер дівчина по справжньому злякалася. 

— А тепер, давайте не будемо гаяти часу на порожні розмови. Музика! Танці! І не забувайте про мої... спеціальні напої. Вони зроблять цю ніч незабутньою. Навіть для тих, хто не пам'ятатиме її зранку, — пожартував маг й знову голосно зареготав. Всі гості перешіптувалися між собою. Їхні погляди були так само перелякані як і в принцеси. 

— Ваша високість, ви тут? Що взагалі відбувається? — запитала Мейб. Її личко розрум'янилося, а язик трохи плівся. Здається вона випила. Орелія випустила смішок, але одразу ж прикрила рота. Бо чорний маг дивився прямо на неї. Й погляд той був не добрий. Дівчині навіть стало ніяково. Вона обережно устромила погляд в сторону чаклуна. 

Той продовжував вивчати її. Чорні майже порожні очі в цей момент були дуже пильні. Жестом руки маг покликав свого слугу. Огидного горбатого гобліна, який бігав напрочуд швидко. Й щось сказав на вухо. Той енергійно закивав. Через якихось декілька секунд він вже був біля Орелії. 

— О, вельмишановна міс. Мій володар хоче поговорити з вами. Наодинці, — противним голосом заскреготів той. 

— Але чому саме зі мною? — здивувалася принцеса. — Я це не знати, — знизав плечима гоблін. 

— Добре. Куди мені потрібно йти? — запитала Орелія тремтячим голосом. 

— Ходити за мною маленька міс, — захрипів гоблін. — Ваша високість, куди ви йдете? — Мейб перелякано вчепилася в руку Орелії. 

— Не хвилюйся, Мейб. Якщо щось буде не так клич на допомогу. Хоча звідки ти її візьмеш, — Орелія гірко всміхнулася. 

— Моя принцесо, може не треба...., — губи Мейб затремтіли. 

— Я ні за що не пропущу такої пригоди. То куди там треба йти? — запитала Орелія у дивного гобліна. 

   Буквально за декілька хвилин слуга чорного мага провів мене у напівтемний коридор. Який освічувався тільки факелами. В коридорі було сиро та пахло неприємно. В деяких кутках принцеса навіть помітила кістки. Це моторошне видовище тільки підігріло її цікавість. Раптом вони опинилися перед великою стіною. Яка роздвинулася після маніпуляцій гобліна. Орелія опинилася у величезній кімнаті, де крім великого столу та книжкової шафи майже нічого не було. Кімната була дуже холодною й Орелія здригнулася від цього. Місяць зловісно сховався за хмари й від цього було ще страшніше. Принцеса подивилася у вікно. Вітер наче шалений почав тріпати листям дерев. Тихим, але впевненим кроком з тіні вийшов він. Чорний маг, в чорному, як ніч, плащі, що пахнув димом і гниллю. Його усмішка – нагадувала кривавий серп. 

— Принцесо, вітаю. Нарешті ви зважилися прийти до мене, — таємниче промовив маг. 

— Звідки ви мене знаєте? — спитала здивована дівчина. 

— Я знаю все і про всіх. Я давно чекав на вас, — маг підійшов ближче й подивився прямо на принцесу. В його очах палав вогонь. Холодний і жорстокий.Він не торкнувся її, але його присутність – це холодний вітер, що пронизував до кісток. 

— Що вам від мене треба? — в цей момент Орелія зрозуміла, що її пригоди вже не такі й веселі. 

— О, принцесо, – його голос був низький, як шепіт змії, – Яка ж ти жалюгідна. Ти така безпорадна, така… ламка. Орелію охопив панічний страх. Серце забилося частіше. 

— Хто... ви... такий? І навіщо я тут? — Орелія говорила ледь стримуючи сльози. 

— Твій світ – це ілюзія, твоя краса – лише приманка для дурнів.Ти думаєш, що ти особлива? Що ти вище за інших? Я покажу тобі твоє місце, маленька іграшка долі. 

   Завдяки тобі я отримаю владу. Могутню владу. Він насолоджувався її страхом, його слова наче отруйні стріли, що вразили її самолюбство. Раптом в темряві блиснуло щось схоже на метал. Орелія побачила ніж, який маг приставив їй до горла.