1.

     — Ваша світлосте, ви впевнені, що хочете піти на цей бал? — запитала юна служниця у принцеси Орелії. Саме сьогодні в ніч перед Хеллоуїном молода принцеса зібралася на бал. Який влаштовувався з нагоди цього свята.
   — Звісно. Це ж подія року. Я ще ніколи там не була, але чула, що там збираюся не тільки звичайні люди, а й всяка нечисть. Уявляєш як цікаво? — з захватом запитала Орелія.
     — Не дуже, ваша світлосте. Бо я до смерті їх боюся, — затремтіла бідолашна служниця.
     — Ну ти й кумедна, Мейб. Ми живемо в світі магічних істот та чаклунства. Нас постійно оточує магія, — загадково промовила Орелія.
     — Але якщо ваш батечко про все дізнається, то вам будуть непереливки. Краще подумайте ще раз ваша світлосте, — висловила свою думку Мейбі.
     — Ой, Мейбі не узагальнюй. Все буде добре. Я чекала цього балу аж цілий рік. Ти підеш зі мною. Це вирішено, — промовила Орелія й подивилися у дзеркало. Щоб краще роздивитися свій образ. 
     Дівчина вирішила обрати костюм відьми. Чорний капелюх та чорна довга сукня з плащем робили з Орелії таємничу особистість. Вона за допомогою зілля змінила свою зовнішність. Темне волосся вмить стало рудим, а сірі очі яскраво зеленими.
   — Ну як тобі? — поцікавилася Орелія з захватом.
   — Ви як завжди на висоті ваша величність. 
   Мейб  подивилася на свою володарку й щиро посміхнулася. Але Орелія навряд повірила в її комплімент, тому знову подивилася у дзеркало. Й поправила капелюха.
    — Ну що тоді полетіли. Тобто поїхали, — поправила себе Орелія, а потім додала: — Ти одягнеш костюм летючої миші. Зараз я тобі його принесу...
    За декілька хвилин Орелія повернулася з чудовим й гарним костюмом кажана.
     Коли вони з Мейб були майже готові принцеса згадала про одну важливу деталь. Маски. Чорні з шовку та мережива. За транспорт у дівчат слугувала стара карета, яка роками стояла без діла. 
    — Ой, ваша світлосте, я так боюся. Ви навіть не уявляєте, яка це небезпечна пригода. Може повернемося назад, — запанікувала Мейб.
   — Е, ні. Ходу назад вже не має. Їдемо, — крикнула Орелія й запрягла коней.
    Що ж, через те що карета була стара й побита дістатися таємничого замку було й не так просто. Бо ж знаходився він на самій високій горі. Й був оточений великими й коренастими дубами.
    Врешті дівчатам вдалося потрапити до того замку, але яким чином вже ніхто не дізнається. Це залишилося таємницею принцеси. 
     Бал був у самому розпалі. Орелія подивилася навкруги. Зала де відбувався захід була великою та моторошно прикрашеною. Павутиння, різні жучки, кістки та гарбузові голови. Стелі були високими, а стіни обшарпаними. Меблів майже не було. Величезні люстри з чистого кришталю звисали над головами учасників заходу. 
   А підлога з каменю весело стукотіла під ногами. Дівчина була в захваті.
    Їй здавалося ніби вона потрапила в інший світ. 
   — Ваша світлосте, щось мені тут зовсім не подобається, — запищала Мейб. Її великі карі очі були розширені від страху. 
   А принцеса навпаки зраділа, бо стільки магічних істот вона мабуть не бачила за все своє життя. Бути принцесою не легка справа. Ніяких пригод тільки обов'язки.
   — Так, Мейб, заспокойся. Ми сюди прийшли повеселитися, а отже розслабся й отримуй задоволення. А ще краще піди набери нам того зеленого пуншу, — наказала Орелія.
    Мейб одразу ж пішла виконувати вказівку своєї господарки.
    Орелія глибоко вдихнула й посміхнулася. Сьогодні на неї чекає багато пригод. 
    Почалися танці й всі гості зійшлися в коло. Орелія теж стала до танцю. Дівчина почувала себе щасливою та радісною. Її серденько тремтіло в передчутті чогось не баченого.
      Раптом позаду неї опинився високий молодик з темним волоссям. Його обличчя було розфарбоване так, що навіть рідна мати його б не впізнала. На ньому був чорний плащ та крила такого ж кольору. Доповнювали образ  високі шкіряні чоботи. 
     Взагалі він був у всьому чорному. Цікаво, що це у нього за костюм? 
     Орелія дуже довго спостерігала за цим молодиком. Щось у ньому було таємниче.
     Й його очі незвичного фіалкового кольору. Дівчина ніколи таких не бачила. Раптом він сфокусував свій погляд на самій Орелії.
    Вона почервоніла й відвернула голову, щоб незнайомець цього не помітив. Але дівчина відчувала, як він буквально пропалює її поглядом. Раптом повз Орелію промчала якась дівчина одягнена в костюм феї. На мить Орелії здалося, що це й справді була фея. У повітрі ніби запахло магією.
    — Мадмуазель, можна запросити вас на танець? — запитав той самий чоловік в чорному костюмі.
    Орелія зашарілася. Й на хвилинку втратила дар мовлення. Бо мала слабкість подивитися в очі цьому молодику. Наче потік струму пройшовся по її тілу. Невже кохання з першого погляду існує? Навіть древні маги не могли дати чіткої відповіді на це питання.
    — Так, спробуйте, — намагалася пожартувати Орелія.
    — Тоді вважатиму за честь, — промовив незнайомець.
    Вже за дві хвилини чоловік закружляв з нею в танці. Навколо веселилися гобліни, тролі та ельфи чи щось таке. Але Орелія нічого не помічала навкруги. Бо зараз її погляд був прикутий тільки до одніє людини. Високого статного чоловіка в костюмі демона.
   Коли музика скінчилася всі стихли. Ніби чекаючи на появу важливого гостя. Світло стало приглушене й Орелія обернулася туди куди дивилися всі гості. На імпровізовану сцену, де стояло оздоблене золотом крісло на підвищенні. Прямо як у її батька, який був королем. Тільки тут все було набагато моторошніше.
     Позаду крісла різко відчинилися двері й до зали увійшла постать. Одягнена у все чорне. "Знову чорний?" — подумала Орелія. Але коли постать сіла на трон й почала говорити Орелії стало моторошно.