- Яскрава пляма -

УВАГА: хочу зазначити для читачів один момент. Прошу, читати не багато і давати собі паузи, аби ви краще зрозуміли те, що я намагаюсь передати. Бо читати швидко, без певних роздумів, не буде той ефект, який я намагаюся передати. Дякую за увагу.

__________

Я не пам'ятаю, коли вперше почала цю затію, наче в 15. Лиш пам'ятаю відчуття, як це боліло і було не приємно. В інтернеті я не мало чула і не мала свого уявлення шкоди, яку зазвичай робила собі.

Я прикрила за собою двері, в кімнаті було темно, лише з дверей, де були щілина - видавало світло, яке я навмисно залишила за собою. 

Поклавши поряд телефон на ліжко, і сама присіла на нього. Я наче б, була в навушниках, включивши якусь стару і сумну пісню, яка мене зачепила і давила. Саме цю атмосферу я хотіла відчувати тоді. Взявши перед тим кухонний ніж з набору, який був класичний. 

Я слухала музику, тонко і не чітко, бо думки парили мені в голову тоді. Почали збиратися сльози перед очима, але все ще було видно кімнату і мою руку переді мною. Я підвела ніж до руки, стиснула, і почала проводити по руці, там де "прийнято" робити, це були вени, повільно і грубо. Через це, у мене не вийшло одразу як слід щось зробити, тому я повторювала, з кожним рухом, це було раз за разом, швидше так це робить легкіше і чутливіше - результат якийсь відбувся. Але я була засмучена, що не достатньо добре, як я цього хотіла. 

Бо це були лише царапини, тому, я припинила, давши собі паузу, поки я давала пісні ще більше на мене давити, бо вони були на повторному. Сльози пішли вже різко, але без лишнього шуму, бо в дома я ж не одна присутня. 

Тож, я все ж, після цього, дуже слабо намагалася повторити - результат, як не дивно, ніякий. Після цього, мені стало краще, хоч і царапини, ледь які, доволі добре боліли, але справді полегшило.

Це той випадок, коли я справді спробувала, чого я не пізнавала. Я гадала, що не зможу так легко це робити щоб і кров як слід йшла, і ще й без страху, який мене зазвичай стримував. 

Я помилялася.

__________

Скільки тоді минуло з того моменту, я і не скажу. Та все ще відчуваю, що після цього, я намагалась зрозуміти, "чому я це роблю?", бо, легше, не було, тільки гірше після цього, я тільки більше прагнула зробити щось, щоб відчувати, а це мені спричиняло не аби яку біль і дискомфорт, від цих ран. 

Тож, я просто, видавлювала, знущалася з себе емоційно і так, що я вже і не згадаю щось, бо це і є вплив - я пам'ятаю усе те, що було для мене емоційним, а я, на диво, мало що пам'ятаю. 

Це, по своєму, не цікаво і заплутано. Бо, хотілось би краще і більше розповісти про моменти з життя. Та водночас, я пам'ятаю доволі не менш важливі моменти, від чого вони стають ще ціннішими, можливо. Принаймі, хочеться в це вірити. 

Цей біль, пов'язаний з людьми, основна причина це люди, яким я так довіряла, і так ненавиджу. Це не пригнічує, а колись, це боліло до нестями, як щось вкрай гірке і пересолине. 

Та що там, самі люди дратували і, давали привід, ще більше намагатися відсторонитися від цього світу, який я прагнула врятувати, не знаю чому, але, я просто відчувала, що повинна. (Та зараз не про це) 

Я чітко пам'ятаю, що, це останній момент, коли я була більш живою, коли, емоцій були і вони були справжніми, не накручені чи необхідні. А просто були. Я тоді гадала, як же ж тяжко їх контролювати було, а тепер, доводиться навіть видавлювати щось з себе, щоб менше було питань, чому я така тиха і наче, мертва.

...

Я завжди прокручувала собі в голові: з кожним роком все тільки гірше — із цим було тяжко сперечатися, тож, натомість, я почала помічати, яка погана у мене пам'ять, словарний запас, з зором, голосом, тіло, усе наче було глухим і не потрібним, а просто тим, що було і буде. І це ж йде мова про будь що: природа, речі, люди, тварини, їжа... Та усе. Я наче б бачила більше, ніж хотілось, і водночас - нічого. 

А для чого бачити більше? Тим паче, коли людині без того тяжко. Взагалі, це відбувається (на мою думку), коли людина хоче розібратися в собі, у чому причина цих бід, що взагалі могло довести до такого становища, особливо, коли наче б, тебе ніхто не розуміє. От тільки, чи ти намагався їх вислухати як слід? Питання будуть. 

Однак, ці думки і були проблемою, через яку я і перейшла межу - почала більше собі шкодити. Це безглуздо таке робити, я згідна, це не те що є корисним, а тим паче, єдиним рішенням. Та навіть попри це, мені це допомагало, я не хотіла це робити, але як же ж воно гризло і почалось, новий етап, скажем так. 

Після того, як я почала помічати, ще більше в собі змін, які мене лякали, фактично. Я почала шкодити собі інакшим чином. Бо, ніж надто тяжко і болісно. Але, ще до такої думки. Я була в душі, тоді це було літо, і тому, як "порядна" дівчина, які змусили, почати брити ноги, звичайно не вміла це робити досконало, тому порізи випадкові, не були винятками, ледь не кожен раз у мене це відбувалось. 

І дратувало, ось це... Подразнення і царапини, з якого кров не перестала йти, мабуть так, десять хвилин. А коли ще й, зачепила цією ж бритвою палець, помітила, як шкіра трохи висіла, геть клаптика шкіри, поверхневий слой. Тож, коли брила не одноразово, я не забувала, як тоді часто могла собі зробити яку рану на нозі, що тепер, не могла зупинити кров. І тому, коли мені було погано, не пригадаю чому, я взяла бритву і почала різко махати в боки, щоб зачепити ту саму зону, які я і різала - руки, де були вени. І, намагалась це робити і повільно, щоб зрозуміти, як це працює, і у мене виходило, вперше у мене йшла кров, густо, яскраво і це мене... Трохи розслабило і заспокоїло. Від чого, я зняла, наче б, якийсь тягар, який так виїдав. 

Чесно, для мене тоді це здавалось, якимось початком чогось нового, але, зараз, для мене це щось буденне і нічого особливого, в цьому не бачу. 

Коли, ми тоді, після 9 класу, планували робити альбом шкільний. На той момент, вже йшла війна і вже тоді, були припущення, що нам можуть не видати 10 клас, через те, що у нас вкрай тоді було мало учнів, тому, так вийшло. Натомість, було жарке літо, ми всі вдягнулися якось, в білому, по Тернополі, в центрі, де і перед тим, напої якісь взяли, і вулиця тоді, гарною була, хоч і людей не багато, тому це навіть було простіше.