Розділ другий

Елайна

Лиховісно-темне небо над нашими головами віщувало щось недобре. Наприклад, снігову заметіль, у яку дуже важко буде летіти. В людській подобі я відчувала холод, але не так сильно, як звичайна дівчина, тож мене радше хвилювало те, що одяг міг промокнути від лежання на снігу. Та й принцесам не личить просто лежати та дивитись на те, як на них повільно згори падають сніжинки. Недобре це все.

Та справа полягала в тому, що милуватись на сніг було набагато простіше, аніж на Деніела. Чим довше ми просто сиділи поруч, тим напруженішою ставала атмосфера. У мене в голові мимоволі спалахували сцени з нашого минулого, про які просто неможливо було не думати. Він, здається, також тягнувся до мене. Ще хвилин п’ять тому ми сиділи досить далеко одне від одного, а зараз – просто рукою подати.

Я дещо схвильовано зиркнула на Дена. Ніби не ворушився. А все одно відстань мимоволі зменшувалась… Але, якщо не посувається він, це означає, що посуваюсь я!

Невдоволене, обурене шипіння, що зірвалось з моїх вуст, змусило Дена повернутись та здивовано вигнути брови. Я відповіла йому скромною усмішкою та відсунулась назад.

Отже, це буде складно, Безодня мене подери.

– Я не знав, – нарешті промовив Ден, – що у вас з цією Крижаною Трояндою такі вибрики. Мені здавалось, що це звичайний шлюб.

– Можна подумати, – не стримавшись, фиркнула я, – у драконів в принципі бувають звичайні шлюби. От, наприклад, твої батьки?..

– Одружились випадково, – скривився Ден.

– Твій брат?..

– Оженився випадково.

– Просто прекрасно. Минулого разу, коли ми бачились, ти казав, що в нього нібито шлюб з якоюсь вогняною драконицею має бути? І це ж планувалось?

Ми з Деніелом були знайомі ще з юних років. Він одразу впізнав в мені свою істинну, я – ще трошки покапризувала, але не те щоб довго. Він мені подобався, навіть просто як людина, а не лише по-драконячому. Ми спілкувались, літали разом, вирішили, що одружимось – тоді я була ще хорошої думки про ритуали Крижаної Троянди і не до кінця усвідомлювала, що вся надзвичайна романтика розбивається об абсолютний жах деталей цієї красивої традиції.

Потім Ден почав втрачати дракона. Не можу сказати, що мене це надто сильно хвилювало. Тобто, я переживала, що йому буде погано, звісно, не хотіла, аби хлопець страждав, але вважала, що його раса не має значення. Ну стане він звичайним магом, що з того?

Моя мама ніколи й не мала крил!

От тільки мій батько – чоловік, крижаний дракон, що не зміг скласти істинну пару з жодною драконицею того ж виду. Власне, в його поколінні таких було – на пальцях однієї руки перелічити! Чоловіків – більше. Тож, коли дракониць усіх розібрали, татів батько, король-дракон, і не сперечався проти одруження з людською принцесою.

Я – інша справа. Моє народження стало великим святом, дід мало не в ноги вклонявся моїй матері, що вона змогла виносити крижану драконку.

Тож Деніелові неодноразово намагались… пояснити, щоб він до мене навіть не наближався. Коли з драконом стало геть погано, ми перейшли на листування. Прилітати до мене з Альсорії стало просто небезпечно.

Далі – тільки гірше. Він перестав відповідати на мої листи. Я думала злітати до нього сама, та хто б мене пустив. Батька та маму все частіше відправляли з державними справами до інших країн, а ні на кого іншого я не могла розраховувати. Мені так і не вдалось дізнатись, чи Деніел збайдужів до мене, чи вирішив, що недостойний мене, бо втратив-таки дракона, чи наші листи просто не доходили один до одного, бо хтось перекрив канал зв’язку.

І от, він приходить… прилітає на моє весілля, а моє серце розриває на дві частини любов до свободи і тягу до істинної пари, до Деніела.

…Я так поринула у думки, що навіть не помітила, як сама підсунулась до чоловіка впритул, ще й вклала долоню у його руку. Він навіть не ворушився, теж поринувши у свої думки. Може, боявся, що будь-якою активністю зможе мене відлякати?

Тоді промовив:

– Мені дуже шкода, що так вийшло. Я б ніколи не мав на меті полонити тебе, Елайно. Невже все настільки погано?

Ні. Десятки пар живуть відносно щасливо.

Так. Я бачила, чим це обернулось для однієї прекрасної жінки, близької мені… До того, як її істинна пара вирішила, що хоче посилити контроль.

– Дуже погано, Дене. Найстрашніше, що це велика таємниця, якби ми не були одружені, я б навіть не змогла розповісти тобі всю правду, – прошепотіла я. – Не знаю, що й робити.

– Я тебе кохаю.

Я теж! Якби ж то це щось змінювало… Але я не дозволила словам зірватись з мого язика. Ні, це не справжнє кохання, це шал істинної пари! Можливо, якщо я повторюватиму це про себе частіше, то воно навіть допоможе.

– Елайно, – Деніел обережно накрив мою руку своєю. – Я думаю… Ми могли б поспілкуватись з Його Святістю. З драконом, що вів шлюбну церемонію. Якщо хтось і знає, як звільнити тебе від цього шлюбу, то це має бути саме він.

Я підняла на Дена здивований погляд і недовірливо вигнула брови. Він всерйоз говорить мені про це?

– Ти хочеш сказати, що готовий мене відпустити з цього шлюбу?..