57 розділ

Герман Фредерік Жоффре, король Талласії

Допити підозрюваних та учасників заколоту тривали кілька тижнів. Стільки бруду, скільки вдалося вигребти слідчим, не очікував побачити навіть Фелікс Броуді, голова спецслужб Талласії, хоча саме він найбільш схильний до песимізму в їхній «компанії». Що вже казати про інших?

- Як виявилося пізніше, - доповідав монарху Броуді, - культ Морського бога спочатку був створений, аби задобрити чудовисько, яке час від часу нападало на судна біля наших берегів. Проте зовсім скоро хтось із храмовників помітив, що після того, як монстр заковтував жертву, на дні затоки залишалася перлина з неабиякими магічними властивостями. Хто саме вперше довідався про її цілющі властивості, з'ясувати не вдалося. Та напевне відомо, саме Франциск Ліборе, він же нині покійний Франк Лібертіс, головний помічник верховного жерця Морського бога, він же Майстер, першим перевів ритуальне жертвопринесення в прибутковий бізнес. Лібертіс не лише сам протягом двох сотень років користувався порошком перлини, створюючи еліксир вічного життя, а й вигідно продавав його іншим ліердам. Цим самим гарантуючи свою недоторканність та поступово створюючи власне таємне товариство!

- Всі ці люди знали, що лежить за створенням чудо еліксиру, і... мовчали? - скривилася Майя, уважно слухаючи доповідь. В кабінеті запанувала гнітюча тиша. Лише зараз вдалося повною мірою усвідомити масштаби катастрофи!

- Ні, - усміхнувся Фелікс. – Вірніше, не зовсім… Допити показали: багато хто не дуже цікавився звідки береться саме зілля, дехто здогадувався, проте вперто мовчав. З різних причин, і я не став би так суворо їх засуджувати. Все ж, про жорстокість Майстра та його посіпак ходили різні чутки… Насправді точними відомостями володіли лише ті, хто безпосередньо виготовляв еліксир. Інші ж були звичайними споживачами. Навіть більшість храмовників щиро вірили, що роблять добру справу, рятуючи країну.

- І що з ними тепер буде? – приховуючи емоції, поцікавився Давид. Хлопчик намагався залишатися байдужим, та міцно стиснуті кулаки видавали його справжні почуття. Ще б пак! Адже якби не їхня витівка, вони могли б назавжди втратити сестру!

- Кожен отримає те, на що заслужив! - відрізав Герман, підводячись з місця і прямуючи до вікна. По той бік скла життя продовжувало вирувати, наче нічого й не трапилося.

Дрібний холодний дощ змивав з міста літню спеку і солону пилюку, змушуючи перехожих ховатися в кав'ярнях і загортатися в теплі плащі. Бліде сонце лише зрідка розганяло хмари, а море все частіше штормило. Осінь швидко захоплювала королівство!

- І королева? - голос Еріка розрізав тишу. Досі він жодного разу не влазив у розмову. Що ж змінилося?

Монарх різко розвернувся, натрапивши на мовчазні, проте вимогливі погляди. Він усе розумів, та не міг дати те, чого справедливо бажали його діти.

- Вона своє вже отримала, - відповів твердо, не збираючись сперечатись.

- Хіба? – не вгавав наймолодший, але й найвпертіший з його синів. - Щось не помітно! Як сиділа у своїх покоях, купаючись у розкоші, так і сидить. Горя не знає! Адже це вона винна у твоїй «смерті»! І нас усіх саме за її наказом намагалися вбити! Навіть Майя...

- Досить! – гаркнув Герман, зупиняючи їдкий потік докорів. Ніхто не знає, яких зусиль вартувало йому, аби не прикінчити власну дружину! Та він стримався. Залишив життя, відібравши найдорожче! – Її покарання гірше за смерть! Вчора я позбавив її дітей права на успадкування престолу!

- Усіх? – прошепотів шокований Саліван.

- Усіх! – підтвердив монарх. - Ні вони, ні їхні нащадки ніколи не зможуть претендувати на престол Талласії. Думаю, цього достатньо, аби вгамувати твою кровожерливість, Еріку?

- Більш ніж! – розслаблено посміхнувся молодик. – Отже, тепер спадкоємцем стане Давид! Вітаю, братику!..

- Еріку! – в один голос вигукнули присутні, відпускаючи напругу, що досі витала в повітрі.

Життя налагоджується. Чи варто бажати більшого?

П'ять років по тому.

- Де це вперте дівчисько? - гримів король Талласії, вриваючись до кімнати принцеси Майї і лякаючи її камеристку.

- З-зникла! - пискнула дівчина, стиснувшись у грудку. У розлюченого чоловіка заледве пара з вух не йшла.

- Що означає «зникла»? – насупився Герман, враз втративши запал.

- Те й означає, - зацьковано продовжила Мері, нервово смикаючи білий фартух. – Вже більше години, як Її Високість ввійшла у водяний портал, нічого не пояснюючи…

- Р-р-р! – з новою силою спалахнув монарх. Уп'явшись поглядом в стелю, чоловік на весь голос прогарчав: - Джо, якщо ти негайно ж не повернеш мені дочку, я позбавлю вас свого благословення! Назавжди!.. Навіть Морана не зможе змусити мене змінити це рішення!

- Навіщо ж так категорично? – спокійно відповів бог води, з'являючись із величезного водяного вихору разом із принцесою.

- Чудово! – проігнорував майбутнього зятя Герман, накидаючись на дівчину. - До церемонії залишилося менше години! Всі портали вже перекриті, щоб ми змогли безперешкодно потрапити до Алерраму, а ти ще не одягнена! Про що ти думаєш?..

- Не варто хвилюватися, - посміхнувся величезний, наче скеля, чоловік, пригорнувши до себе розслаблену і страшенно чимось задоволену принцесу, - скористаємося моїм порталом. За мить будемо на місці… Зрештою, не щодня моя наречена закінчує Академію Магії!