56 розділ

Джодаж, бог водної стихії

Після того, як сила повернулася до нього, Джодаж вирішив триматися від Майї якнайдалі. Так, вона його Обрана! Так, рано чи пізно їм все одно судилося бути разом, проте зараз у нього не має жодного права втручатися в її життя! Непомітно слідкувати, підтримувати та спрямовувати, але ні в якому разі не підлаштовувати її майбутнє під себе. А йому останнім часом все важче тримати себе в руках!

І справа навіть не в привабливості дівчини, а скоріше в її невгамовному характері. Здавалося, як тільки він відвертається, вона одразу ж влазить в якусь халепу! Де небезпечно, там обов'язково має бути його Майя! Саме так, ЙОГО! І йому все важче й важче вдається ділити Обрану з іншими.

- Невже навіть не попрощаєшся? – поцікавився Сварог, що якраз вийшов із бурхливого полум'я. - Дівчина явно сумує за тобою!..

Вони стояли на скелі, приховані від людських очей, і спостерігали, як на пристані просуваються приготування корабля до відплиття. Майя знову сварилася зі своєю зведеною сестрою, привертаючи загальну увагу. Вона не могла просто помовчати і не наражатися на небезпеку! Хто знає, що в голові у цієї Фріди? Хіба раз вона вже намагалася нашкодити його Обраній? Ні! То якого демона Майя знову дражнить цю отруйну змію?

- Хіба? Вона вже геть забула про моє існування, і з ентузіазмом шукає нові пригоди на свою дупу! – прогарчав крізь зуби.

- Не скажи, - веселився бог вогню, - Майя просто намагається заглушити біль від вашого розлучення…

- З якого часу ти став експертом у почуттях смертних? - розлютився Джодаж, відвернувшись від картини, що розгортається внизу.

- А навіщо ж іще їй дражнити он того ненормального? - хмикнув Сварог, вказавши на лисіючого товстуна, що саме наблизився до дівчини.

Лише одна мить! Одна коротка мить, яка знадобилася богові, щоб прочитати думки смертного і збагнути, як діяти. Мить, якої в нього могло б і не бути, якби друг не звернув його увагу на те, що відбувається довкола.

Мить! Занадто коротка для людини, проте достатня для бога, щоб перенестися на пристань і зупинити час. Мить до того, як вістря кинджала  проріже тонку шкіру на грудях його коханої! Одна мить до того, як її серце могло припинити свій біг!

- Ти ціла? - прохрипів не своїм голосом, все ще тремтячи від страху, що охопив його єство. Як давно то було, коли він за когось боявся? Скільки століть до цього він бездумно існував?

Майя щось питала, а він відповідав. Абсолютно невпопад, головне, аби він міг чути її дзвінкий голосок. Світлі локони розтріпалися, у великих синіх очах спалахнули ревнощі, а пухкі вуста стиснулися в тонку лінію... Що вона знову собі навигадувала?

Не стримався! Та й не хотів стримуватись! Притиснув тонкий стан до своїх грудей і вп'явся в солодкі вуста, що так смачно пахли ягодами та медом. Його дівчинка!.. Його Обрана!.. Його єдина, на яку він надто довго чекав!..

До демонів правила! До демонів Всесвіт! Він більше не зникатиме, більше ніколи не випускатиме її зі своїх рук! Більше нізащо не ризикуватиме своїм дарунком!

В грудях пекло від надлишку почуттів, а магія величезним водяним коконом огорнула пару, приховуючи від цікавого вогняного погляду. Що б не сталося потім, зараз, цієї миті, він ні про що не шкодує!

Майя

СВІТ РОЗЧИНИВСЯ! В одну мить звузився до крихітної крапки, в якій була лише я та Джо. Дві іскри, що врешті зустрілися, притягнулися, наче магнітом, і розрослися до розмірів небесного світила. Здавалося, самого Всесвіту мало, аби відпустити ті почуття, що я відчувала. За спиною ніби виросли крила, а зсередини виривався величезний потік щастя, накриваючи нас із головою. Після такого не страшно навіть померти!

Скільки ми цілувалися, не знаю. Але в якийсь момент Джо відсторонився, повертаючи мене до реальності.

- Ти як? - від хриплого голосу все тіло обдало морозом, а всередині солодко засмоктало.

- Ще не знаю, – відповіла чесно. Сил для того, аби колупатися в собі, не залишилося. – Здається, я щаслива…

Зізналася, ховаючи обличчя на широких грудях. Я чула, як сильно б'ється його серце, геть так само, як і моє! Невже це означає, що наші почуття схожі?

 - Що тепер? - запитала, ні на що не сподіваючись. У вухах досі шуміла кров, але чіткість думок поступово поверталася. - Ти залишишся?

Бог винувато відвів погляд. «Зрозуміло! – розчаровано подумала. - Не варто було навіть питати!» Спробувала відсторонитися, проте Джодаж стримав.

- Я не зможу залишитися, - ніжно підняв моє підборіддя, аби заглянути у вічі. От навіщо він так? Я ж втрачаю всяке бажання опиратися, коли бачу стільки щирих почуттів. – Це проти правил. Але я завжди буду поруч, навіть якщо ти мене не бачитимеш!

- Зручне пояснення!.. – буркнула, надувшись. Все розумію, от тільки покапризувати мені ніхто не забороняв!

- Якщо я тобі знадоблюся, варто лише покликати, і я одразу ж прийду, - заціловуючи моє обличчя, прошепотів Джо. Мліла, як каракал на сонечку.

- Чому тоді ми не можемо бути разом? – в’яло пробурмотіла. Здається, я п'яна від його поцілунків! – Це тому, що я смертна?