53 розділ

Білл Грант, голова Темного кварталу Евандера

- По той бік затоки, сховавшись за скелями, очікує ціла армія гвардійців, - доповідав шпигун, якого голова Темного кварталу Евандера відправив у розвідку.

- Хто на чолі? – насупив брови чоловік, наперед прораховуючи шанси уникнути облави.

- Його Величність, король Герман…

Шоковано поглянувши на доповідача, Білл на мить завмер. У голові швидко складалася картина. Он воно як!..

- Це все змінює! – хмикнув, не звертаючись ні до кого. Тишу, що поглинула судно, порушували лише тихі сплески хвиль об його борт. - Готуйте шлюпку! Думаю, у нас з'явилися несподівані союзники.

Команда почала рухатися, і невдовзі чоловік уже спускався мотузяною драбиною.

- Я з тобою! – безапеляційно заявив Давид.

Демони! Він зовсім забув про хлопця!

- Ні! – заявив, спустившись до човна.

- Але там мій батько! – не вгавав молодик.

- Тим паче, ні! – відрізав. – Зараз йому потрібна холодна голова, а не соплі та сльози! Аби поплакатися в жилетку, зустрінетеся пізніше!

Не чекаючи протесту, Грант наказав відпливати. А ще через якийсь час його зустріла пара королівських гвардійців.

- Ведіть мене до головного! – заявив, перш ніж його запитали, високо піднявши при цьому руки. - У мене є для нього інформація!

Герман Фредерік Жоффре, король Талласії

Корабель прибув вчасно! Вони навіть встигли розмістити своїх людей навколо бухти так, аби храмовники нічого не помітили. Все готово! Єдине, що залишалося, чекати! Але саме чекати у Германа виходило все гірше!

Помітивши зв'язану по руках та ногах і якусь надто мляву дочку, чоловік напружився. Невже вони чимось її обпоїли? У тому, що дівчина жива, король не сумнівався. Морський бог не харчується падаллю! Але спокійно спостерігати за ось такою Фрідою не дозволяло батьківське серце!

- Ми можемо схопити їх усіх зараз! - порушив напружену тишу Броуді, голова його спецслужб.

- Ні! - рикнув король, стиснувши зуби. – Другого шансу спіймати їх ватажка може і не бути!..

А всередині все переверталося лише від однієї думки, що він може не встигнути! Що якщо монстр виявиться спритнішим?

- Ваша Величність, ми зловили шпигуна! - вирвав з роздумів голосний незнайомий голос. Хто це вирішив обійти Броуді та прорватися до нього?

Поглянувши на доповідача, побачив трохи незграбного молодика. Абсолютно не схожий на його гвардійців, щуплий, надто високий, на ньому навіть форма висіла, наче з чужого плеча.

- Фіц! - загорлав звідкись збоку Фелікс, кам'яним кохатту насуваючись на нещасного.

- Але... - за блеяв недогвардієць. - А як же шпигун?

Зазирнувши за спину Фіцу, Герман помітив абсолютно спокійного чоловіка середнього віку, в очах якого танцювала насмішка.

- Шпигун значить? – хмикнув король. - Що ж, показуй свого… шпигуна!

Полегшено видихнувши, Фіц швидко зник з-під розлюченого погляду голови спецслужб.

- Значить, шпигун... – протягнув монарх, розглядаючи статного, сильного чоловіка, не схожого на дрібну сошку.

- Не зовсім, - посміхнувся «гість», не відчуваючи благоговіння в присутності короля. А те, що його впізнали, було помітно одразу ж! – Думаю, саме сьогодні ми зможемо бути корисними один одному…

- А якщо ясніше? – примружив очі Герман. Гра затягувалась, а часу залишалося все менше. - Я зараз трохи зайнятий…

- Хочете врятувати доньок? - хмикнув "шпигун", простеживши, як безвольну дівчину вкладають до човна і спускають на воду. – Тоді не заважайте їм!

Джодаж, бог водної стихії                                                                              

Зберігати спокій вдавалося все складніше. Догрі наближався, а Майя чомусь надто довго копошилася біля човна.

"Що вона там робить?" - сердився сам на себе, не в змозі хоч якось вплинути на морське чудовисько.

Його творіння виринуло з води всього за кілька сажнів від «жертви». Величезне, наче скеля, воно з цікавістю розглядало дрібних дівиць. Пісня храмовників дратувала, але навіть вона не здатна була відволікти напівбога від іграшки. Догрі завжди таким був, любив подовгу гратися з їжею перш, ніж її з'їсти. І саме це досі рятувало Майю від величезної пащі. Рівно, допоки «іграшка» не вирішила втекти!

Заревівши так, що навіть скелі завібрували, монстр спробував зловити свою жертву. Довгі щупальця злітали і опускалися на водну гладь, здіймаючи хвилі й ламаючи все, що йому траплялося.

Стиснувши зуби, Джо погукав свого вихованця. Проте марно! Той просто не чув його слабких потуг. Щоразу, посилаючи магічні хвилі, чоловік тільки дарма витрачав сили. Сили, яких і так було занадто мало…

Секунди розтяглися нескінченно довго! Час вислизав крізь пальці і він буквально відчував, як там, на глибині, його Обрана зараз втрачає останні крихти кисню, не в змозі піднятися на поверхню. Гул крові в вухах злився з гулом хвиль навколо нього. В очах затанцювали блискавки, а сила величезним потоком ринула в його тіло разом із потоком солоної води, наповнюючи кожну клітину цілющою вологою.