50 розділ

Фріда, принцеса Талласії

- Що ви собі дозволяєте? - злилася принцеса, кидаючись усім, що потрапляло під руку в замкнені двері. Вже другий день її, без жодних пояснень, тримають у цій кімнаті. Ні, годували регулярно, проте чогось більшого від храмовника, який час від часу її відвідував, добитися не вдавалося. – Відкрийте негайно!.. Ви знаєте хто я? Я принцеса Талласії! Незабаром мене знайдуть і тоді, обіцяю, вас стратять! Усіх до єдиного!..

Але, як би вона не намагалася, як би не зривала голосу, результату не було. Фріда розуміла, що викрали її не просто так, а щоб змусити матір слухатися. І все, що їй було потрібно, це дочекатися коронації. Не вб'ють же її насправді!.. От тільки змусити себе покірно сидіти не в її характері, а діяти з анти магічними наручами, які одразу ж почепили на її зап'ястя, все одно, що битися головою об стінку!

- Випустіть мене негайно! - гепала каблуком у двері, коли ці самі двері раптово відчинилися. Заледве встояла на ногах!

По той бік отвору височіло два величезні охоронці в балахонах храмовників з перекошеними від злості мордами.

- Нарешті! - видихнула дівчина, відійшовши на крок назад. - Негайно відведіть мене до вашого господаря! Що він собі думає?..

Та слухати принцесу ніхто не став. Наступної миті храмовники підхопили Фріду під руки і потягли геть із дому. Як дрібного віргла, вони тягли за собою принцесу, не помічаючи ні гучних обурень, ні брикання.

За кілька годин тряски в кареті, вся компанія опинилася на березі моря. Сонце вже торкнулося води, фарбуючи небо оранжево-червоними барвами. Над спокійною темною гладдю відчайдушно кричали птахи, намагаючись зловити свій останній на сьогодні улов. А в порту вирувало життя.

Одні матроси покидали свої кораблі на ніч, інші завантажували товар, аби рано-вранці вирушити в плавання. Суворі вантажники та брудні шустрі хлопчаки снували туди-сюди, зайняті своїми справами, абсолютно не помічаючи багато зодягненої ліерди та двох її супроводжуючих. У розпачі Фріда навіть спробувала перехопити одного із тих, хто пробігав повз, та її різко відсмикнули назад.

- Іди! - рикнув супроводжуючий, боляче штовхнувши в спину.

- І не рипайся! – додав інший.

Принцеса гидливо скривилася! Хіба можна так поводитися з королівськими нащадками? Невже їх не вчили елементарних норм та правил?.. Ну-ну! Нехай тільки вона звідси вибереться! Бачать боги, пощади не буде нікому!..

Але, як би Фріда не злилася, пручатися більше не намагалася. Можливо, саме тому її провели до досить просторої каюти і навіть нагодували. А вдосвіта розбудили ввічливим стукотом у двері.

- Прокидайтеся, Ваша Високосте, - до кімнати зайшов уже знайомий раніше чоловік. Окинувши напівроздягнену дівчину байдужим поглядом, гість підійшов до невеликого віконця. – Ми вже майже на місці… Зараз вам принесуть їжу та одяг. Поводьтеся добре і, я обіцяю, все закінчиться, не встигнувши початися.

- Що ви маєте на увазі? - прикриваючись ковдрою, насторожилася принцеса.

- Побачите! – буркнув Майстер, покидаючи каюту.

Незабаром і справді принесли сніданок, а потім у кімнату ввійшли дві вже не молоді жінки. Не розмовляючи і не відповідаючи на запитання, вони наполегливо переодягли Фріду в легку, не сковуючу рухів сукню, прикрасили волосся і шию коштовностями, обприскали надто нудотними парфумами, від яких навіть голова закружляла, і так само мовчки пішли. З дзеркала на принцесу дивилася гарна, проте надто вже бліда незнайомка.

- Виходь! - прогриміло знайомим басом від входу. Прибули її супроводжуючі.

Пересмикнувши плечима, принцеса статечно випливла на палубу. Що б не задумав цей божевільний маг, вона нізащо не дозволить принижувати себе. Так думала Фріда доти, доки не озирнулася. Немов моторошний монстр, роззявивши пащу, їхній корабель поглинала знайома темна бухта.

- Навіщо ми тут? - нервово посміхнулася, не в змозі відірвати погляду від крутих берегів, де ще недавно вона проводжала до Морського бога свою «сестру».

- Щоб закінчити розпочате, - відсторонено відповів Майстер. Від його страшного, неприродно глухого голосу пробрало морозом до самих кісток.

- Ні, - не повіривши власним вухам, похитала головою. – Ви не можете… Не маєте права!.. За законом лише бастарди…

Голос хрипів і зривався. Дихання сперло, а серце підкотило до горла, намагаючись вистрибнути і втекти. Вперше у своєму житті талласійська принцеса злякалася.

- Закони – це лише казка для простого люду! - знущався співрозмовник, насолоджуючись жахом в її очах. - Ваш покійний татусь свого часу даремно зупинився! Якби він дійсно цінував ваше життя, то нізащо б такого не допустив!..

- Тоді візьміть когось іншого! - верещала Фріда, втрачаючи самовладання. – Де ті прокляті бастарди, коли вони потрібні?.. Візьміть простолюдинку!..

- На жаль, божественна часточка передається тільки прямим нащадкам королівської династії, - скривився чоловік, ігноруючи повільний відступ дівчини. Один рух рукою і принцесу підхопили з обох боків її «охоронці». – А мені дуже важливо, щоб Морське чудовисько поглинуло саме її…

- Але навіщо? - смикнулася Фріда. Марно! Храмовники тримали міцно. – Не думаю, що королівству загрожують усі ті катастрофи, про які йдеться у легендах. Інакше хаос настав би ще після витівки Майї!