47 розділ

Майя

«А-А-А-А!..» - верещали думки в голові.

"Ту-дум, Ту-дум, Ту-дум!" - вистрибувало серце з грудей.

Тіло дрібно тремтіло, а зір повністю застилали сльози, поки руки судомно стискали в міцних обіймах Давида та Едмонда.

- Н-не мож-жуу повірити, - схлипувала, задихаючись. - Ви тут! Ви живі!.. А-а-а!..

- Що відбувається? - почулося невдоволене збоку від Джо, та я просто проігнорувала. Пояснити, звичайно, доведеться, але все потім!

- Не маю уявлення, - відповів Білл, схоже, такий же шокований, як і всі присутні.

- Мала, - пробурмотів Давид кудись у маківку, - я вже думав, що ти тоді не вижила! Чому стільки часу не давала про себе знати?

- Н-не могла-а… - відповідала, задихаючись від емоцій.

А чому це, до речі, вони в коридорі сидять?

- А я ніколи не сумнівався, що вона впорається! – реготав на все горло наш сімейний авантюрист. - Це ж наша Майя! Вона з будь-якої колотнечі вибереться! Та ще й не з пустими руками!..

Радісне возз'єднання перервало гучне покашлювання Гранта.

- А нам можна взяти участь у вашій розмові? - ніби пожартував, проте морозом по шкірі обдало, ще й як!

Розвернувшись обличчям до своїх друзів, обняла за спини молодиків, які, здається, вимахали ще більше.

- Дозвольте представити вам... це Давид і Ед, мої брати! - розпливлася в щасливій посмішці. Боги, аби лишень ця мить тривала якнайдовше!

Бачили б ви їх приголомшені моськи. Щоправда, насолодитися моментом не дозволив наш старшенький.

- Думаю, ми повинні вам все пояснити... - відпустивши мене, він присів до столу, очікуючи, поки інші наслідують його приклад.

- Було б непогано, - буркнув чимось незадоволений Джо.

- Ну, - переглянувшись з нами, продовжив Давид, - тоді, мабуть, почнемо з самого початку…

«З початку» в буквальному сенсі цього слова. Давид почав свою розповідь ще з того часу, як наш рід приніс у жертву Морському богу свою першу доньку. Потім плавно перейшов до традиції заводити собі бастардів, аби приховати заборонені жертвопринесення. І тільки наприкінці додав:

- Ми і є ті самі бастарди, а Майя – чергова жертва Морському божеству заради процвітання Талласії.

В коридорі повисла гробова тиша. Тільки десь унизу годинник пробив чотири рази. Світанок…

Джодаж, бог водної стихії

Картинки одна за одною виринали з глибин пам'яті, відкриваючи забуте минуле. Його божественне життя і життя людське, його помилки та його перемоги, його радості та прикрості. Все, що довелося пережити за багато тисячоліть назначеної йому вічності.

- Джо, ти не пам'ятаєш, - вирвав зі спогадів дівочий голос, вібруючи липким страхом, що гіркотою осідав на його губах, - але того дня саме ти врятував мене від жахливого монстра. Ти дав мені шанс на майбутнє…

- Я пам'ятаю, - скривився, різко схоплюючись з-за столу. – Навіть те, що не хотів би пам’ятати! Вибачте, піду, прогуляюся!

Втік, грюкнувши дверима. Знову! Наче щеня горрая, підтиснув хвіст побачивши небезпеку. Бракує тільки мамки під бік, аби надійніше заховатися!..

- Бачу, тебе можна привітати! - з полум'я, що раптом спалахнуло поруч, з'явився величезний вогняний чоловік з посмішкою до вух. – Пам'ять повернулася! Не дарма я старався…

- Забирайся! - прогарчав, крокуючи порожньою вулицею в бік великої води. Місто ось-ось прокинеться, і на той час йому бажано заспокоїться. Так, у ньому хлюпочеться ще не вся сила, та й тіло відновилося не повністю, але й цього достатньо, аби натворити бід.

- Ого! – не вгавав Сварог. – Хтось не в настрої. А шкода! Я ж бо прибув не з порожніми руками… Але якщо ти не хочеш…

- Р-р-р-р!.. - стиснувши зуби, Джодаж різко зупинився. Злість кипіла, розриваючи нутрощі. Але навіть якщо він здасться, полегшення не настане, бо сердився він на себе. - Та кажи вже!

- Твоє чудовисько заворушилося, - спалахнувши вогненним поглядом, вже абсолютно серйозно, відповів бог вогню, - а це означає…

- Не може цього бути! Я ж наказав йому!.. І Майя тут… – насупився Джо. – Без жертви їм ніяк не викликати Догрі.

- Як знаєш, - знизав плечима Сварог, пірнаючи у вогняний вихор, - та пісня вже звучить…

Смачно вилаявшись, чоловік прожогом кинувся назад. Якщо Сварог має рацію, у них серйозні проблеми!

Білл Грант – голова Темного кварталу Евандера

- Тобто ти у нас принцеса! - реготнув, розглядаючи дівчину зовсім з іншого ракурсу. - Ніколи б не подумав! А здавалася такою непоказною простачкою...

- Це вона простачка? – засміявся Едвін. – Та тільки від однієї згадки її імені тремтіла вся прислуга в замку, а вартові ховалися по кутках. Татко не раз погрожував розігнати нашу компанію по різних замках…