46 розділ

Джодаж, бог водної стихії

Сила, вона вливалася в нього потужним потоком, пестячи свого справжнього хазяїна. Заповнювала собою кожну клітину його тіла, повертаючи не лише життя, а й уривки спогадів, забуті раніше емоції, якісь почуття... Причому останніх виявилося так багато, що розібратися в них не було ніякої можливості…

Чому потік перервався, він не зрозумів, проте чітко відчув, сила бога все ще живе в тендітному зраненому тілі, що безвольною ганчіркою повисло в його руках. Перехопивши дівчину зручніше, Джодаж швидко захлопнув ослаблений «Божественний тлін» і, впевненим кроком, подався геть.

Минувши шокованих абсолютно знесилених вартових, бог водної стихії зустрівся віч-на-віч з уже знайомим чоловіком.

- Віддай її мені, - самовпевнено наказав майбутній небіжчик.

- Або що? - прогарчав, дужче притискаючи до себе нерухоме тіло.

- Або вона помре, - тяжко видихнув маг. Сильний маг! Джодаж бачив його потоки, розумів, якщо вони зійдуться у боротьбі, він не вистоїть. Не зараз, коли сила тільки-но повернулася і ще не встигла закріпитися.

- Веди! - наказав, не збираючись віддавати свою дорогоцінну ношу. Чому «дорогоцінну» ще не розумів, але виразно відчував, що повинен її оберігати. – І ще! Там, далі по дорозі, я залишив кількох хлопчаків. Скажи своїм, аби підібрали їх та привели до мене!..

І ось він, момент істини! Вона прокинулася і чекає, от тільки чого? Що він повинен сказати?.. Вибач, що покинув? Адже, судячи з розмови, він таки покинув... Чи, можливо, поверни мою силу? Але ж вона може і не знати, що володіє силою бога… Тоді, що? Вибачитися? Пригрозити? Розповісти прикрашену історію його порятунку?.. От тільки чи вона повірить так само легко, як інші?

Розпинаючи себе сумнівами, Джодаж пройшов у крихітну кімнатку, що перетворилася на лазарет. Майя, так, здається, її називав ОТОЙ, лежала на ліжку, згорнувшись крихітним клубочком. Зранене тіло подекуди посиніло і запалилося. Очі помутніли, відгороджуючи її від усього світу. А м'язи все ще здригалися від магії, що проскакувала по шкірі блискавицями.

- Хто тут? - прошепотіли пересушені губи, що сочилися яскравою кров'ю.

Задивившись, чоловікові раптом привиділося, наче вони посміхаються такою яскравою, ніжною усмішкою… Божевілля якесь! Струснувши головою, Джо підтяг до ліжка стілець.

- Як почуваєшся? - дурне питання, проте з чого ще почати, не знав.

- Не дуже, - видихнула дівчина, судомно шарячи рукою по простирадлах. Зрозумів, вона шукає його долоню. Біль пронизав серце! З чого б це? Але пручатися не став, вклав тонку долоню у свої пальці. - А ти?

- Що мені стане? – реготнув, намагаючись хоч якось зняти напругу.

- Ти живий... - з каламутних очей градом покотилися сльози. - Живий!..

- Ну-ну!.. - перехопивши майже невагоме тіло разом з ковдрою, бог пересів на ліжко і міцно притиснув дівчину, що здригалася від ридання, до широких грудей. Похитуючись туди-сюди, він, мов маленьку дитину, заспокоював Майю, поглинаючи залишки вільної магії, що не вмістилася в ослабленому тілі, аж поки вона не провалилася в глибокий цілющий сон.

От і добре! Хто-хто, а він точно зуміє виправити те, що натворила його сила, або він не бог водної стихії!

Майя

Прокинулася від того, що мені спекотно, тісно та дуже незручно! Спробувала поворухнутися і зрозуміла, мене загорнули в ковдру, мов у кокон, та притиснули до ліжка чимось важким. Та що ж це за напасть така?

Штовхнулася. Нічого! Засмикалася аби прибрати з себе вантаж, що придавив мене, і ... о боги, він поворухнувся! Мене навіть пересмикнуло від страху. Це ще що таке?

Але злякатися ще сильніше не дозволив до болю знайомий, навіть дуже рідний голос:

- Досить крутитися! До ранку ще кілька годин. Спи!

Завмерла! Це сон і мені сниться? Точно, сниться!.. Чи, може, все, що сталося після загибелі Джо, було сном? Жахливим кошмаром, який ніяк не відпускав... Очі моментально засльозилися. Коли це я встигла стати такою плаксою?

- Навіть не починай! - буркнув Джо, запалюючи світлячок і розвертаючи мене до себе.

Знайоме обличчя, очі… і ця демонова борода!

- Знову відрощуєш? – усміхнулася, втираючи звільненою рукою сльози радості. Боги, я згодна приймати його будь-яким, навіть кошлатим, аби знову не зник!

- Тобі не подобається? – із сумнівом погладив кучеряве жахіття.

- Ні, - похитала головою, боячись моргнути, щоб видіння не розвіялося. - Це ж не сон?

- Для мене, так точно, ні, - видихнувши, чоловік важко підвівся. - Я так розумію, спати ми вже не будемо? Тоді пропоную подивитися, чим там займається решта!

Накинувши на себе першу-ліпшу сукню, схопила Джо за руку і пішла до виходу. Сподіваюся, це колись пройде, а поки що я не згодна його відпускати!

Давид

- Що ми тут робимо? - шипів Едмонд, відтягнувши його від компанії явно злочинних елементів.