43 розділ

Головний храм Морського бога, кабінет Верховного жерця

Він сердився! Ні! Він скаженів! Робота всього його життя пішла горраю під хвіст! Десятиліття планувань, маніпуляцій, підкилимних ігор… За одну мить все втратило свій сенс. І завдяки кому? Кому? Якщо він дізнається, чиїх це рук справа!..

Скрегочучи зубами й сиплячи іскрами з очей, він увірвався до кімнати просто посеред засідання синоду.

- …нам варто обміркувати пропозицію ліерда Бернедіна, і подати свого кандидата на регентство…

- Франк! - схопився з місця Верховний, літній чоловік з водянистими очима. - Що ви собі дозволяєте?..

- Заткнися! – грубо перебив господаря кабінету гість. Обійшовши присутніх, чоловік обперся на величезний овальний стіл, ледве стримуючи вируючу всередині силу. - ХТО ЦЕ БУВ?

Питання прогриміло над храмовниками, що стислися від страху, викликаючи тільки ще більше роздратування.

- Смію нагадати, ви забуваєтеся!.. - не вгавав Верховний, покриваючись від злості червоними плямами.

- Виведіть його! – наказав завмерлим біля входу вартовим. За мить, два величезні охоронці, під шалені крики, витягли з кімнати старого, що відчайдушно опирався. - То ви мені відповісте, чи ні? ХТО ПОСМІВ? Хто, я вас питаю?

- М-ми н-не знаємо… - про блеяв один із наближених, схиляючись перед господарем. - Н-ніхто їх н-не бачив!..

- Он воно як! – прошипів гість, спопеляючи присутніх убивчим поглядом. – Невже й справді не бачив, ЧИ ВИ ПРОСТО НЕ ТАМ ШУКАЛИ? Бо якщо друге, то покарання понесете всі!.. Вільні!.. Барте, залишся!

У дверях завмер наляканий товстун у довгій рясі.

- Що з обрядом? – вже спокійніше поцікавився Майстер, присідаючи за стіл.

- Я намагаюся... - проскрипів храмовник, стиснувшись у грудку.

- І? – знову закипав.

- Королева виявилася... більш обачною, аніж ми розраховували. Вона збирається висувати доньку на місце майбутньої першої радниці короля!.. – тараторив Барт, ледь не падаючи на коліна під обпалюючим гнівним поглядом темних очей.

- Он як! – заскрипів зубами маг. – Вирішила обіграти мене… Що ж, ми ще подивимося, хто кого!.. Завтра ж організуй мені зустріч з цією… принцесою! Сам із нею розберуся!

Марк Лерой, міністр фінансів Талласії

- Що робитимемо? - спитав, крокуючи невеликою вітальнею, ледве освітленою кількома восковими свічками.

- Чекати! - спокійно відповів чоловік, ховаючись в густих сутінках ​​у дальньому кутку.

- А як же хлопці? – не вгавав міністр. – Їх так і не знайшли! А якщо вони потрапили до рук ворогів?

- Якби все було так, ми б про це дізналися, - втрутився високий статний чоловік, одягнений у форму палацової варти. – Мої люди стежать за всіма виїздами з міста, а також відслідковують основних підозрюваних!

- Проте хлопчаків таки впустили!.. - в'їдливо відрізав Лерой, ніяк не заспокоюючись.

- Це не моя вина…

- Як Тарлет? – перебив суперечку владний голос.

- Тримається, - скривився «вартовий». - Страту призначили на післязавтра...

- В день похорону? – обурився міністр.

- Відразу ж після, - реготнув гість. – Не розумію, вони збираються таким чином підняти настрій городянам, чи спробують щось приховати?

- Другий варіант вірогідніший, - погодилися з тіні. - Постарайся його витягти.

- Навіщо? – стрепенувся Марк, завмерши на місці. - Він зрадив нас!

- Якби це було так, ми б зараз не розмовляли! – тінь сколихнулася, розвіюючись. – Стежте за храмовниками! Вони затіяли гру, яка надто погано пахне. Боюся, якщо проґавимо, наслідки стануть незворотними!

Фріда, принцеса Талласії

Вона ніколи не вирізнялася емоційністю. Скоріше навпаки! Емоції оточуючих дратували дівчину, адже як можна тверезо аналізувати ситуацію, якщо не бачиш далі власного носа! То вони плачуть, то сміються, то брешуть, то сподіваються… На що? Що вони сподіваються отримати, якщо самі для цього не роблять абсолютно нічого! Навіть її улюблена матінка стільки років жертвувала собою, виховувала дітей, терпіла байдужість батька заради чого? Щоб зараз хтось інший вирішував, кому дістанеться трон? Дурня якась!

Хіба не королева повинна правити? Хіба не їй вирішувати, кому передати владу? Хіба вони всі осліпли і не розуміють, що окрім неї, Фріди, у цьому богами забутому королівстві правити нікому? Хто ще здатний холодним розумом і міцною рукою підняти Талласію з колін і повести в майбутнє? Ніхто! Саме так! Лише вона одна. Але ні! Вона ж бо жінка. А жінки в цьому закостенілому світі можуть лише підкорятися та мило посміхатися, радуючи свого чоловіка!

Злість, що накопичувалася роками, закипала тільки від одного виду радісного Захрема, котрий носився палацом у передчутті швидкої наживи. Коронацію призначили за два дні, якраз наступного дня після похорону. І нехай матінка пообіцяла зробити з неї тіньову правительку, реальна влада все одно залишиться в слабких руках її недалекого, проте більш удачливого брата.