35 розділ

Майя

- Ну, ти й налякала нас, мала! - почувся десь поруч, проте наче здалеку, знайомий голос. Зір ніяк не повертався, а тут ще й голова нещадно закрутилася. - Я вже було вирішила, що ти відправилася у сади Морани!.. Лягай, давай, чого схопилася! Не три очі, тільки гірше зробиш. Я зараз тобі відвар покладу, і все пройде.

- Вс-се бол-лить ... - прошепотіла ледве ворушачи губами. Гул у голові поступово відступав на задній план, а ось біль ніяк не хотів відправитися у тому ж напрямку.

- Не дивно! – хмикнула Сара. - Ти ж цілу седмицю на межі провисіла! Якби серце не билося так чітко, я вирішила б, що ти таки померла!.. А ти взагалі в курсі, що іноді перестаєш дихати?

Занадто багато інформації для запаленого дивними видіннями мозку. Жалібно застогнала, намагаючись відвернути свою «доглядальницю» від вичитування мені моралей.

- Стривай! - нарешті зрозуміли мене. - Зараз дам відвар, тобі стане краще. Лікар радив випити одразу ж, після пробудження! Я вже думала, не знадобиться…

Ще через півгодини і склянку гіркої отрути, зір повернувся, а світ навколо зупинився, радуючи знайомим інтер'єром. Я все ще лежала у своєму ліжку в «Тихому саду».

- Що трапилося?

- А що ти пам'ятаєш? - насторожилася жінка, уважно мене розглядаючи.

Задумалася!

- Мало що... Ми сиділи, розмовляли... а далі яскравий спалах і темрява... А що?

- Та так…

Полегшений видих, зроблений крадькома, насторожив. Що відбувається? Сара не поспішала мені розповідати. Все відмахувалася і радила спершу відпочити. Спершу? І в що я знову вляпалася?

Втомлене тіло, щойно прийнявши дозу калорій, відразу ж відключилося. А при наступному пробудженні мені стало вже набагато краще. Кістки та м’язи перестало ламати, голова прояснилася, світ навкруги прийняв свої звичайні обриси, хіба що здавався якимось надто… яскравим, чи що. Хоча, гадаю, це через те, що ми просто довго не бачилися. Правда ж?

- Ти готова трохи пройтися? - життєрадісно запитала подруга, відсмикуючи тонку штору. – Погода видалася чудова…

- Гуляти? - здивувалася, піднімаючись з ліжка і прямуючи в крихітну вбиральню в кінці коридору. Тіло трохи ще хитало. - А хіба нам не потрібно?..

- Ні! – категорично заявила Сара, лякаючи мене різкою зміною настрою. - Ти ще недостатньо видужала!

Не стала сперечатися. Хай буде так!

Зібралися, поснідали та вирушили на ринок. А що ще робити двом незаміжнім дівчатам у столиці?

Місце, яке раніше мені здавалося казковим, зараз просто викликало огиду! Шум, гам, сотні людей… Вони давили на мене, пробираючись під шкіру, викликаючи мігрень та відторгнення. Чого б це? Дивно…

Не слухаючи докорів супутниці, попрямувала в протилежний бік. Куди? До моря, звісно ж! Сама в шоці! Не думала, що після зустрічі з морським чудовиськом ще хоч раз мене потягне в тому напрямку. І все ж!..

П'янкий, трохи терпкий і дуже солоний запах, від якого паморочилося в голові і навіть дихати ставало легше. Шум прибою, що відгукувався тремтінням у моєму змученому емоціями серці, він манив, зазивав, обіцяв неземну насолоду, варто тільки піддатися спокусі і доторкнутися. Один лиш дотик…

- Що ти робиш? - з трансу мене вирвав голос подруги. Озирнувшись, зрозуміла, що вже встигла стягнути з себе сукню, і ймовірно, на черзі була білизна. Я серйозно збиралася роздягнутися догола при сторонніх?

- Саро, зі мною щось не так! – злякано прошепотіла, прикриваючись пишною спідницею від цікавих поглядів місцевих рибалок.

- Не те слово!..

Герман Фредерік Жоффре, король Талласії

Він знав, що у королівстві готується переворот. Знав, що Лукреція вирішила підстрахуватися і всіма силами намагається перетягнути на бік Захрема якнайбільше міністрів. Знав, що якщо знадобиться, вона і його зможе вбити. Заради дітей чи власних цілей, тут вже не важливо! Головне, результат!

Та й не міг не знати. Адже, крім власних шпигунів, Таємна канцелярія імператора ніколи не спить, спостерігаючи та великодушно попереджаючи короля про неприємності, що насуваються. Тому розповідь Давида зовсім не здивувала.

- Значить, вона вирішила діяти, - хмикнув чоловік, на мить відірвавшись від паперів.

- Тобто, ти знав? – шоковано вигукнув хлопець. - Знав і нічого не зробив! Але чому?

- А навіщо? - усміхнувся король, ще більше вибиваючи сина з колії. – Якщо у них все вийде, значить, мені й справді час відійти від справ! Слабкий король – мертве королівство!

- Але ж… - запнувся молодик. - Адже вони не зупиняться, доки не вб'ють тебе! Ти не можеш так легковажно ставитися до власного життя!.. Майя ніколи б цього не прийняла!..

Посмішка повільно сповзла зі стомленого обличчя. Майя!.. Його помилка! Його прорахунок, який вже не виправити!

Серце в грудях озвалося тупим болем.

- Давиде, - нарешті відповів монарх, відвертаючись, - я скажу тільки раз, а ти, будь ласка, передай братам: не лізьте в це діло!