32 розділ

Лукреція Жоффре, королева Талласії

Натовп повільно розступився, відкриваючи її погляду голову таємного товариства. Високий і маг - це, мабуть, все, що вона могла про нього сказати. Все інше приховував не стільки балахон, скільки тіньова маска, на створення якої мало в кого і сил вистачить, не те, що знань.

- Ну що ж ви? – глузливо продовжив той самий чоловік. - Проходьте, не соромтеся! Тут зібралися всі, хто щиро відданий нашій країні. І вам, як її представниці, не варто нас боятися.

Натужно проковтнувши, жінка звично взяла себе в руки і, високо піднявши підборіддя, попрямувала вперед. Так, це було небезпечно! Але якщо така незначна жертва, це все, що знадобиться, заради її мети, вона готова ризикнути.

- У вас тут дуже... атмосферно, - вирішила хоч якось зняти напругу, що виникла в приміщенні.

- Радий, що вам сподобалося, - засміявся співрозмовник, тим не менш не спускаючись зі свого імпровізованого трону. - Та, впевнений, ви прибули сюди в таку пізню годину не для того, аби розглядати наш інтер'єр...

- Ви... маєте рацію, - запнулася королева, нервово прокручуючи на пальці витончену каблучку. – Моя проблема дуже… делікатна, і я не впевнена, що нам варто обговорювати її за такої кількості шановних ліердів… Не вважайте за грубість, панове!

Міцно стиснувши пальці, Лукреція все ж таки втримала на обличчі невинний, навіть трохи наївний, вираз.

- О, не хвилюйтеся, Ваша Величносте, - відмахнувся господар заходу, - тут ніхто не посміє поділитися вашою проблемою зі сторонніми. Кожен із присутніх приніс мені магічну клятву, порушення якої рівнозначне смерті.

Здивував! Навіть Герман не міг примусити своїх підданих просто поклястись йому у вірності, а тут ще й магічний обряд, що назавжди пов'язує мага із жертвою. І навіть так, намертво вбиті в голову переконання, що не можна розголошувати свої плани привселюдно, не дозволяли королеві відкрити рота. Втрачаючи дорогоцінні миті, Лукреція до крові втискала нігті в шкіру долонь. Здавалося, біль пронизує все тіло, серце ось-ось вилетить із грудей, а пальці уже звело судомою.

- Я…

- Не турбуйтеся! - раптом зруйнував напружену тишу головуючий. - Я не буду більше вас мучити. Ви зараз такі бліді, що скоро знепритомнієте, а нам це ні до чого... Міністр Вієра вже розповів нам про вашу проблему. Що ж, у нас готова відповідь!

Здригнувшись усім тілом, королева ще більше напружилася в очікуванні... ні, не відповіді, вироку. Незважаючи на роки, проведені в лігві найпідступніших, непередбачуваних і злісних жінок, серед яких вона сама займала почесне місце, ця людина лякала її до глибини душі. Моторошна темна енергія, яку він випромінював, огортала кожного з присутніх тут, пов'язуючи їх у єдиний величезний організм. І лише її одну магія обходила стороною, мигцем торкаючись і обдаючи шкіру крижаними голками.

- Ми готові вам допомогти, - після тривалого мовчання, продовжив співрозмовник, - але тільки на наших умовах!

- Що за умови? - прохрипіла не своїм голосом королева, вже готова на все, аби якнайшвидше забратися з цього місця.

- Ми знищимо Германа Жоффре і підтримаємо будь-якого вашого протеже, якщо він принесе нам клятву вірності!

- Але, тоді це ви, а не мій син правитимете країною! - обурилася королева, не стримавшись.

Лукреція не бачила, проте до божевілля чітко відчула, як по обличчю чоловіка розповзлася підступна посмішка.

- Не варто хвилюватися! – промуркотів співрозмовник. - Обіцяю, ми не втручатимемося в політику доти, доки це не загрожуватиме нам. Ви маєте добу, аби прийняти рішення. Армандо, проведи нашу гостю до виходу!

Не церемонячись, Вієра буквально виштовхав Лукрецію за двері, а вже за кілька хвилин посадив до карети.

- Прийміть мою пораду, Ваша Величносте, - в останній момент прогарчав міністр, схопивши жінку за лікоть, - погоджуйтесь! Другого шансу Майстер не дає нікому!

Майя

До себе повернулася майже під ранок. Тіло ломило від утоми, а в голові роїлися думки. Що робити далі? Поодинці я не вдію нічого, це факт! Зв'язатися з Біллом? І що тоді? Навіть йому Майстер не по зубах, та й, мабуть, нікому іншому теж… Хіба що звернутися до батька!.. Е-е, ні! Не можна, інакше мені не жити! Хто знає, на що підуть храмовники, коли довідаються про обман. Якщо, зрештою, постраждають мої рідні, я тим паче цього не переживу!

У кімнату прокрадалася тихо, як віргл, щоб не розбудити гостей і господарів готелю. Пані Рохнес і так прокидається з першими променями сонця, не хотілося забирати у доброї жінки ще й залишки ночі.

Підійшла до дверей і завмерла. Всередині вже хтось був! Ні, двері зачинені і слідів злому немає, але я чітко відчувала, що саме зараз, у цей момент, хтось мовчки чекає мене по той бік дерев'яного прямокутника з хистким замком. Напружилася, проте відступати не стала. Досить бігати!

Тихо клацнув ключ, провертаючись у замковій щілині, ледь чутно рипнули двері. Заходити не стала, впустила всередину крихітний світлячок. Все, на що була здатна в даний момент, хоча й цього виявилося достатньо, щоб розгледіти опівнічного гостя.

- Ну, привіт, Майо! Довго ж довелося тебе шукати…