29 розділ

Білл Грант, голова Темного кварталу

- Ти ж знаєш, що Майя зникла! – до кабінету вихором влетіла незвично схвильована Сара. Білл завжди підозрював, що за тендітною зовнішністю і напускним спокоєм цієї жінки, ховається справжній ураган із почуттів та емоцій, проте ніколи не думав, що відкриє цей мішок достатку якесь приблудне дівчисько.

Важко зітхнувши, чоловік відклав олівець.

- Мені доповіли…

- І? - уперши руки в боки, Сара нависала над своїм коханим, наче йоллак* над жертвою.

- За нею наглядають! – уникнув відповіді Грант. Він не брехав, і свою людину справді приставив до нестерпної авантюристки, але втручатися заборонив. Десь глибоко всередині Білл щиро вірив, що окрім цього неймовірно впертого дівчиська, ніхто інший відшукати Майстра не зуміє. Головне, не заважати!

- Отже, вирішив чужими руками зробити всі брудні справи! – не вгамовувалася жінка. - А якщо вона не впорається? Вона ж іще дитина!

- У її віці тебе вже розшукували усі місцеві вартові, пам'ятаєш? – підняв брову голова Темного кварталу. - Дівчинка вирішила подбати про все сама, тож ми не втручатимемося! Зрештою, не думаю, що Майї потрібна нянька!

Рикнувши від безсилля, жінка різко розвернулася і вискочила з кімнати, голосно грюкнувши дверима.

"Не послухає!" - зрозумів Грант, втомлено зітхнувши. Викликавши Тінь, одного з найкращих своїх шпигунів, наказав приглядати за дівчатами. Нехай поки пограються. А коли настане час, він не змусить себе довго чекати!

Майя

Руки тремтіли чи то від нетерпіння, чи то від страху, що повільно просочувався крізь створену для оточуючих маску. Я стояла в кутку, під широкими сходами, що вели на поверхи місцевих красунь, поки ці самі красуні, в найкращому своєму вбранні вже зустрічали постійних клієнтів біля дверей закладу.

Поодинці або групами, до публічного будинку приходило все більше чоловіків. Хтось зухвало виставляв напоказ обличчя і свій статус, розкидаючи срібло направо та наліво, а хтось ховався під глибоким капюшоном чи широкими полями капелюхів. Такі різні, всі вони виявилися однаковими в одному: відвертому нахабстві та вульгарності! Невже це і є знамениті стосунки між чоловіком і жінкою? А як же почуття, кохання, повага, зрештою? Чи цього варті лише ліерди, а простим городянкам залишається задовольнятися ОЦИМ? Якщо так, то я навряд чи колись знайду свою другу половинку…

Серце боляче стислося. Перед очима виплив майже забутий образ: величезний чоловік із серйозним і водночас теплим поглядом. Джо… Минуло всього нічого часу, а таке відчуття, що тебе вже вічність немає поряд! Я сумую!..

 "Прибув!" - вигукнув охоронець, відволікаючи мене від сумних спогадів. Нема коли киснути! Є важливіші справи... Двері парадного входу кращого будинку терпимості Пальмари відчинилися і в приміщення увійшов... товстенький, лисіючий коротун у довгій рясі служителів храму бога Моря. Це що, жарт такий? Ви серйозно?

- Ласкаво просимо! - випливла до гостя пані Цзин власною персоною. – Ми раді знову вас вітати у нашому скромному закладі!..

- Чим-чим, а скромністю цей заклад ніколи не славився! - скрипуче засміявся гість, а в мене аж зуби заболіли від неприємного голосу. Оце так подаруночок від богів! І це для нього Камалія готувалася весь вечір? Я в ступорі!

А тим часом власниця будинку терпимості схопила жерця за лікоть і наполегливо повела його нагору.

- Я наказала приготуватися Камелії та Мальві. Вони вже чекають на вас у нашій особливій кімнаті…

- Сподіваюся, ви все приготували? - вкрадливо запитав гість, примруживши свої і без того вузькі очі, заледве не облизуючись.

«Він що, їх їсти зібрався?» - майнула в голові шалена думка. Бр-р-р… Пересмикнула плечима від картини. Гидота яка!

- Ображаєте! - награно обурилася пані Цзин. – Все у найкращому вигляді для нашого найкращого клієнта. Хіба могло бути інакше?.. Може, у вас будуть ще якісь побажання?

- А знаєте, - раптово завмер чоловік, - будуть! Мій покровитель побажав собі найкращу вашу дівчину. Знайдіть таку, поки я буду трішки зайнятий!

Висловившись, жрець вирушив далі, доки, чи то приголомшена почутим, чи то зла до демонів, жінка трохи відстала. Зрозуміти, що саме відбувається у неї всередині було неможливо. На все ще гарному, хоч і не молодому обличчі не здригнувся жоден м'яз. І лише побіліла шкіра на міцно стиснутих кулаках натякала на те, що побажання «дорогого гостя» переходить усілякі дозволені межі.

- Бачила! – поряд виросла, наче нізвідки, Кора, хрумкаючи шматком хлібної кірки. Знову на кухні побувала! - Гидкий тип, еге ж?

- Скажи, а часто він дівчат відвозить до цього... покровителя? – не стримала цікавості.

- Нє-а! – буркнула дрібна. – Десь колись! Проте Цзин це не подобається, хоч вона й мовчить. Сама розумієш, за таке добре платять. Перспективи… Щоправда, назад ще ніхто не повернувся!

Навіть так!.. Завжди знала, що в цьому храмі твориться щось погане. Одне тільки жертвопринесення чого варте! Схоже, вбивати дівчат, це у них таке собі хобі…

- Ну, то як, ходімо? – нагадала про себе Кора.