22 розділ

Джодаж, бог водної стихії

Він сердився! На себе, тому що не міг нічого змінити, на Майю, за її надто непосидючий характер, Сварога, котрий якимось чином примудрився його так підставити, і навіть на Всесвіт із його витівками. Ну, справді, яка з нього нянька? Це нестерпне дівчисько вже всі печінки йому проїло! Дочекається, що одного разу він просто схопить її за шкірку та закриє у своїй халупі, подалі від усіх небезпек!

Так міркував чоловік, переслідуючи карету графа Брау. Заклинання відводу очей працювало чудово, але тільки до того часу, коли вони в'їхали на Портальну площу Пальмари. Потужний виявляючий контур не дозволяв нікому залишитися непоміченим.

- Доведеться трохи відстати, - буркнув невдоволено Грант. - Сподіваюся, Делвін вже на місці!

Через десять хвилин, самохідна карета графа зникла в концентрованій магічній зависі, що дозволяла подорожувати в різні кінці Імперії без будь-яких труднощів. А ще через якийсь час і їхня карета проїхала через портал.

Евандер зустрів гостей дощем. Шторм, який назрівав ще з ночі, навалився на місто шаленою стихією, зносячи все на своєму шляху. Небесна вода заливала вулиці, а величезні хвилі гриміли гучніше за саму негоду, приголомшуючи світ і вивалюючи тисячі галонів води на порожній берег. Майже нульова видимість значно ускладнювала ситуацію. І тільки чітке дотримання плану мало допомогти впоратися з усіма проблемами.

Нервово пересмикнувши плечима, голова Темного кварталу наказав візнику рухатися в необхідний бік. Уркуси, впряжені в абсолютно не надійний транспортний засіб, постійно намагалися розвернутися та помчати назад у літо. І лише тверда рука господаря не дозволяла тваринам втекти.

Через півгодини карета різко зупинилася. З-поміж рокоту хвиль і гуркоту грому виділилися крики і брязкіт металу. Спалахи заклинань мерехтіли чи не яскравішими за блискавки. «Встигли!» - майнуло в голові, поки чоловіки залишали відносно сухий салон.

Боротьба за «Око Нарой» була в самому розпалі! Граф, незважаючи на погоду та значне переважання сил з боку противника, стоїчно боровся з нападниками. Тримаючи під пахвою скриньку, Брау праворуч і ліворуч розкидався вогняними блискавками. Декілька людей з банди Гранта вже лежали на бруківці, ще парочка ховалася за найближчими будинками, невдало відстрілюючись слабкими пульсарами, які найчастіше гасли від сильного дощу ще в польоті.

Підібгавши губи, Білл не став чекати, чим закінчиться ця битва. Озброївшись магічним самострілом (звідки тільки витяг?), він кинувся в саму гущу. Дальнобійна зброя, розроблена ще за часів професора Безрукова, концентрувала магічну енергію господаря і спрямовувала її точно в ціль. Казали, влучний стрілець міг потрапити у супротивника з відстані сотні сажнів.

Бій продовжився з новою силою. Здавалося, Брау ось-ось здасться, але не тут-то було! Незважаючи на свої немаленькі габарити, він спритно ухилявся від кожного нападу, весь час когось видивляючись. Джо помітив це, проте втручатися не поспішав. Його робота – спостерігати, лише зрідка підправляючи майбутнє. Тож і Майю сьогодні відпустив одну. Хоч дуже хотілося втрутитися, пригрозити, захистити, зрештою…

Скривився!.. Блискавка висвітлила місто, розганяючи густі сутінки. У її світлі вдалині промайнули тіні. До них швидко хтось наближався, і цей хтось володів переважаючою силою! Лишень просканувавши місцевість, бог зміг відчути присутність десятка прихованих артефактами найманців. Чому найманців? Тому що міська варта привчена діяти відкрито і з розмахом.

- До нас гості! - рикнув чоловік, наближаючись до Гранта. - Найманці!

- Демони! - вилаявся голова Темного кварталу. - Доведеться діяти! Джо, ти маєш підстрахувати скриньку. Якщо вона впаде...

- Знаю!

Наступної миті Білл вистрілив із магічного самострілу просто в груди ліерда, змушуючи останнього похитнутися і завалитися просто на зламану самохідну карету. Рука графа самовільно розтиснулася, випускаючи дорогоцінну ношу, і артефакт полетів униз.

Здавалося, час розтягнувся вічністю, хоча минуло лише декілька секунд. Ось скринька перевертається в польоті, відкриваючись. Ось у світлі блискавки майнув мідний бік, усіяний коштовним камінням. Один удар серця, і скринька вдарилася об бруківку, розвалюючись на частини... Ще удар, кулю підкинуло вгору, а світ навколо просто завмер в очікуванні гіршого... Удар... Яскравий спалах потужної магії і... все почало рухатися!

Граф упав на брудну бруківку. Живий, хоча не скоро зможе потанцювати на балу! Голова Темного кварталу таки зламав йому декілька ребер… Білл, не замислюючись ні на мить, викинув уперед найсильніший щит, намагаючись прикрити своїх людей від неминучої катастрофи. А Джо... його ніде не було, як і «Ока». Лише залита водою бруківка з відблисками блискавиць.

Пальмара, в одному із особняків

Дівча здалося йому знайомим! Її погляд, зляканий, але зухвалий… Він уже десь таке бачив. Проте де? Саме тому вона залишилася живою, а не через те, що доводиться дочкою когось із ліердів. Чхати він хотів на цих самовпевнених снобів! Його б воля, він би половину з них розчленував на дрібні шматки та згодував своїм улюбленим вихованцям!

Довгі пальці ласкаво почухали під щелепою...

Біля ніг чоловіка розслаблено лежало чудовисько. Величезне, більше трьох сажнів довжиною, із сріблястою шкірою, такою ж міцною, як сталь, і такою ж текучою, як ртуть, з довгим гнучким тілом, яке легко згортається кільцем, наче змія, і так само легко та швидко бігає на коротких, проте сильних лапах з довгими гострими кігтями. З пащі задоволеної тварини висунувся роздвоєний язик, а жовті очі уважно глянули на свого господаря.