18 розділ

Королівський палац Пальмари

Палац гудів! Де ж це бачено, щоб король, порушуючи всі традиції, притягнув у палац своїх бастардів? Так, зазвичай всі знали, ким є ті чи інші високопоставлені ліерди, тихо шепотілися про це по кутах, але ніколи ще жоден монарх не смів у відкриту називати своїх позашлюбних дітей принцами, і не представляв їх двору. Для цього Герман навіть скликав сенат у повному складі, що не робилося з часів Великої битви.

Більш того, монарх наполегливо зажадав відповідного шанобливого ставлення до принців, і навіть, зі слів переляканого до гикавки особистого секретаря, готує документи про визнання синів спадкоємцями. Міністри обурювалися, проте король залишався непохитним! Подейкували, час його «м'якого» правління минув, і незабаром Талласію очікує справжня катастрофа!

Плітки гуляли одна страшніше іншої, придворні голосно шушукалися, особливо в присутності новоспечених «принців», та змінити нічого не могли. Кожен відчував на власній шкурі ураган перемін, що проноситься повз, але загадувати, що ж він принесе в результаті, не брався ніхто.

- Матінко, годі сидіти тут самітницею! - сердилася Фріда, ввірвавшись у покої королеви. - Вийдіть, нарешті, і поговоріть з батьком! Він повинен зрозуміти, що його поведінка неприйнятна! Він принижує насамперед нас із вами перед усіма придворними, не кажучи вже про себе. Знаєте, як мене сьогодні назвала одна придворна дама? Пародією на принцесу! Мене! Пародією!.. Це я пародія? Це ВОНА була моєю копією! Дешевою заміною, придатною лише для того, аби згодувати її Морському богу!.. А Захрем та Юкрас? Як вони взагалі посміли?..

- Вгамуйся! - рикнула королева, не стерпівши дратівливого монологу. – Я знаю, про що шепочуться при дворі…

- Шепчуться? – не вгавала дівчина. – Та вони відкрито глузують з нас!.. Вони!.. Вони!.. А-а-а!..

Лукреція граційно піднялася з дивана, на якому до цього часу сиділа, і попрямувала до відчиненого вікна. Легкий теплий вітерець з моря освіжив тонке, беземоційне обличчя.

- Нехай говорять, - розрізав спокійний голос повислу тишу. - Що б Герман зараз не натворив, це буде нам на руку. І чим гірші його вчинки, тим краще!.. Зрештою, твої брати головні його спадкоємці, і якщо доведеться скидати владу божевільного короля, сенат підтримає нас, а не цих вискочок від випадкових коханок!.. Та для того, щоб все вийшло, нам доведеться довести всім і кожному, що ми гідні свого місця. Тому перестань поводитися, як нерозумне розпещене дитя! Я не цьому тебе навчала. Думай головою і тільки потім дій! Запам'ятай, найсолодшу помсту завжди  подають холодною!

Майя

Я нервувала! На вулиці вже більше години вирувала гроза, Джо довго не повертався, а інтуїція наполегливо кричала про близьку небезпеку. От тільки про яку? Я звикла довіряти своєму безвідмовному датчику неприємностей, тобто м'якому місцю, але сьогодні він чомусь збоїв. Ніяк не вдавалося визначити, від кого чекати підлості, і кому вона загрожує!

Втомившись боротися зі своїми демонами, спустилася до загальної зали. Мені терміново потрібно щось солоденьке, аби заспокоїтися! Перекушу і з усім розберуся. Раніше це діяло безвідмовно, і зараз спрацює!

Відвідувачів було багато. Погана погода загнала людей під дахи, а близькість алкоголю розкріпачила стомлені від спеки голови. Пісні, жарти, гучні компанії, які сперечалися про різні дурниці… Хтось навіть обговорював нещодавнє пограбування графа, будуючи власні припущення, що ж такого викрали у зарозумілого ліерда. Загалом веселилися, як могли.

- Рід, - звернулася до господаря таверни, який активно розливав спиртне за дерев'яною стійкою, - у тебе на кухні знайдеться якийсь тортик чи тістечко?

Знаю, що малоймовірно, місцевий кухар більше славиться своїми м'ясними пирогами, але ж має бути в цьому світі хоч якась справедливість! Скорчила найжалісливішу міну зі свого арсеналу.

- Пиріг із ягодами підійде? - здався великий, суворий чоловік. - Мірка вранці напекла для малих. Чекай, подивлюся, що там ще зосталося!

Мірка - це його дружина, пухка, маленька, вічно вагітна. Чому так вирішила? Тому що зараз вона виношувала їхньою шосту дитину. Від спогаду про цю галасливу ​​компанію шибеників, по обличчю розповзлася тепла посмішка, а в серці защеміла принишкла на якийсь час біль. Як же я скучила за своїми хлопчиськами! Цікаво, як вони там?

За хвилину, на стільницю бухнулася велика миска з половиною ароматного пирога, посипаного солодкою пудрою, і кухоль гарячого трав'яного чаю.

- Дякую! – ледь не скрикнула, хапаючи своє частування і шукаючи очима вільне місце в залі. Не хочу повертатися нагору! Тяжкі думки і страхи не найкраща моя компанія.

Столик знайшовся у найвіддаленішому кутку, під стіною. Там рідко займали, бо не видно входу і до алкоголю далеко, зате по голові ніхто товктися не буде! Прошмигнула між відвідувачами, як дрібний віргл, лавіруючи та ухиляючись. Головне, зберегти свою дорогоцінну ношу! Другого шансу скуштувати цю смакоту у мене вже не буде! По-любому, Рід залишки віддав. Як то кажуть, від серця відірвав!

Відколупнула шматочок і попливла... Хрумка скоринка розсипалася дрібною крихтою заледве потрапивши до рота, кисло-солодкий присмак лісових ягід вибухнув феєрверком на язику, наповнюючи рот слиною і змушуючи ледь не стогнати від блаженства. Як давно це було, наші маленькі десертні гулянки! Ні, це не просто смачно, це справжня магія переплетення смаку та спогадів. Тільки той, хто назавжди втратив найдорожче, зможе зрозуміти, наскільки важливі ось такі дрібниці! Адже саме вони підтримують наші спогади живими, змушуючи відчувати та бачити втрачене…