17 розділ

Майя

Все виявилося набагато складнішим, аніж здавалося на перший погляд. Як вивідати необхідну нам інформацію, якщо по будинку місцевого графа вже котрий день вештається міська варта, і навіть із слідчого департаменту Пальмари викликали працівника. Бачила його, коли супроводжувала Сару до ювелірної крамниці Евандера. Хто б міг подумати, що в елітному бутику з гарною репутацією, купують дорогоцінні камені з чорного ринку!..

Не суть! Загалом, столичний піжон, одягнений у все чорне, з пронизливим, дуже неприємним поглядом і пихатою усмішкою, розпитував нашого клієнта про тіньовий бік його бізнесу. Дурень! Хто ж при здоровому глузді у такому зізнається? Та цікаво інше: схоже, господар не повідомив важливого гостя, що саме було у скриньці. Чи не означає це, що його загарбницькі плани не схвалено «нагорі»?..

- Креслення у столиці! - заявив Делвін, ввалюючись до кабінету Білла під час наших щоденних ранкових зборів. Його задоволена фізіономія так і сяяла, наче начищений до блиску чайник.

- З чого ти взяв? - відкинувся на спинку крісла голова Темного кварталу, доки вся решта компанії шоковано впустила щелепи.

- Поки ви спали, я тісно поспілкувався з однією симпатичною служницею, - розвалився на вільному стільці місцевий ловелас та пройдисвіт. – Не люблю надто балакучих дамочок, особливо якщо мені від них потрібно зовсім інше… Хоча, адже я завжди знайду те, чим заткнути їхні милі ротики…

Хтиво мені підморгнувши, Делвін мрійливо закотив очі.

- Не тягни! - гримнув Грант.

- Ця виявилася ДУЖЕ балакучою! – муркотів чоловік. - Саме від неї я дізнався, що наш товстопуз зчинив страшенний скандал, коли дізнався про пограбування. Будинок обшукали з усіх боків, проте так нічого й не знайшли. Довелося викликати столичного слідчого. От тільки господар на нього чекати не став! Як тільки розвиднілося, сів у своє чудовисько на колесах і помчав геть в бік Пальмари. А навіщо йому туди їхати, якщо не по новий прилад?

В кімнаті повисла гнітюча тиша. Делвін правий, ймовірно, креслення можуть бути у столиці. Питання в іншому: як серед мільйонів місцевих жителів відшукати потрібну нам людину?

- Добре, - скоріше сам собі, аніж іншим, відповів Білл. – Сподіватимемося, що ти не помилився…

- І як ми дізнаємось, де їх шукати? – не втримала язика за зубами. Що вдієш, у цій компанії я наймолодша і, схоже, найнаївніша!

- Просто, - посміхнувся голова Темного кварталу. - Зачекаємо, коли граф вирушить забирати свою нову зброю у майстра!

- Але тоді ми можемо не встигнути її перехопити! Загинуть люди… – спробувала донести очевидне. Хіба вони не бачать? Чому не розуміють?

- Смерть сотні ніщо, якщо вдасться врятувати тисячі, - сумно посміхнувся чоловік, підводячись з місця. – На сьогодні, мабуть, все! Саро, поклич до мене Дерека, необхідно приставити цілодобове спостереження до будинку графа і за ним самим…

Кімнату залишала в якійсь прострації. Як так, дозволити загинути невинним людям заради вищої мети, навіть не спробувавши їх врятувати? Хіба такого я хотіла, вплутуючись у цю авантюру? Хіба немає іншого виходу? Адже є, правда? Повинен бути!..

- Гей, малявко, ти чого ніс повісила? – почулося веселе поряд. Делвін підкрався неприпустимо близько і закинув свою надто спритну руку мені на плече, обіймаючи і притягуючи до себе. – Не кисни! Хочеш, я підніму тобі настрій?

- Невже компанія балакучої служниці втомила тебе не настільки сильно, як ти кажеш? - з'єхидничала, скидаючи важку кінцівку з плеча.

- Я – хлопець сильний та витривалий! – продовжував розважатись місцевий злодій. - Якщо треба, мене і на трьох вистачить!..

- Виходить, ти не проти, якщо у вашій компанії, я буду третім! - гримнув над головою Джо, змушуючи здригнутися всім тілом. От як йому це вдається? Весь ранок поводився тихіше води, а коли від нього вже нічого не чекаєш, як видасть!.. Немов грім серед ясного неба!

- Ти б не втручався... дядечку! – пирхнув цей смертник. Я аж повітрям подавилася! У нього що, геть-чисто відбило почуття самозбереження?

- Що ти сказав? – здивувався велетень, височіючи над нами, як стрімчак над дрібним озерцем.

- Що чув! - продовжував нариватися Делвін, не помічаючи, як потемніли й без того чорні очі. Ой! Зараз щось буде! - Майя вже велика дівчинка, а ти не її батько! Так що йди лісом і не заважай нам розважатися!

- Ну, я тобі!..

- Джо! – перехопила його величезний кулак, який уже злетів угору. Адже вб'є і не помітить, а мені потім розгрібай... - Заспокойся! Не варто витрачати свій час на цього ідіота. Ну, не дали йому боги розуму! Тож, якщо ти його ще  й поб'єш, і того, що є, не залишиться. Ходімо!..

Спробувала потягнути чоловіка за собою у бік сходів на перший поверх. Ага! Це все одно, що голодного уркуса з місця зрушити. Марно! Та я не здавалася. Смикала до тих пір, поки ця величезна туша не пішла за мною, залишивши позаду переляканого, проте задерикуватого «хлопчиська».

- Ти теж так вважаєш? - вирвав із роздумів задумливий голос Джо. Ми вже десять хвилин, як рухалися до нашої таверни, де знімали відносно не дорогі кімнати.

- Про що ти?