16 розділ

Джодаж, бог водної стихії

"Око Нарой" - стародавній артефакт, створений за допомогою магії та знань інших світів. Скільки вже віків Джодаж не чув про нього? Наскільки він пам'ятав, останнє Око знищила Саша ще за часів свого правління. Тоді зловмисники не встигли накоїти невиправного. Невже десь збереглися його креслення? Погано! У невмілих руках артефакт здатний знищити все у радіусі кількох сотень сажнів, включаючи свого господаря.

Відійшов подалі від лігва голови Темного кварталу, щоб сильний маг або, чого доброго, Майя, не змогли засікти сплеск божественної магії. А за мить у темному брудному провулку розкрилася величезна водяна воронка, поглинаючи бога, що ступив у неї.

- Догрі! - прогримів над спокійною морською гладдю голос бога. – Догрі!

Вода завирувала, спінилася, попереджаючи про появу величезного морського чудовиська. Над поверхнею з'явилася синя, кругла голова з двома маленькими очима і довгі верткі щупальця. Чудовисько заревіло, вітаючи свого господаря та розлякуючи всю живність в окрузі.

- Не радій! - рикнув Джодаж, стоячи на воді, наче на твердій поверхні. – Я знаю про твої «розваги»! Думаєш, це було весело?

- У-у-у… - чудовисько винувато поринуло у воду майже повністю, лише сумні очі мерехтіли у відблисках нічного світила.

- Ще хоч раз дізнаюся про подібне, прикую до морського дна назавжди! – рикнув бог, не піддаючись жалісливим поглядам.

- Буль-буль-буль… - ображено сопів Догрі, проте опиратися не смів.

- Лови! - Джо жбурнув "Око" вихованцю, навіть не сумніваючись, що той спритно спіймає небезпечний предмет. - Сховаєш так, аби ніхто й ніколи його не знайшов. Зрозумів? Відтепер твоє завдання охороняти його… Навіть ціною власного життя!

- У-у-у! - задоволено проспівав монстр, ховаючись під водяною гладдю.

Що ж, пів справи зроблено, залишилося простежити, аби Майя впоралася з другою її половиною. А в тому, що ця невгамовна дитина постарається знайти креслення, Джо навіть не сумнівався. Проблема лише в тому, що навіть Саші свого часу не пощастило їх знайти, володіючи при цьому всіма силами Івлійської імперії. Що, в такому разі, світить злодієві та абсолютно не досвідченій Обраній з шилом у м'якому місці?

"Подивимося!" - хмикнув чоловік, зникаючи у водяному вирі.

Віддалена королівська резиденція

- Ви вже чули? - влетів до кімнати Майї Едмонд, лякаючи прислугу, котра якраз розкладала на невеликому столику замовлений у Лузе перекус.

Останнім часом брати, не змовляючись, вирішили обідати саме тут. Не тому, що так зручніше, просто кожному з них не вистачало трохи божевільної, проте щиро любимої сестрички. Без неї замок ніби спорожнів! Навіть прислуга перестала лякатися і зникати лише запримітивши їх вдалині. Та й пустувати якось більше не хотілося…

- А схоже, що нам уже відомо? - буркнув Адріан, щось зосереджено креслячи за робочим столом сестри.

- Що трапилося? – докірливо глянувши на буркуна, в якого останнім часом перетворився їхній брат, все ж таки спитав Давид. Він знав, якщо не спитати, Едмонд образиться і ще довго їм це пригадуватиме.

- До берега підійшов королівський фрегат! - сяяв від захоплення Ед, нарізуючи кола по кімнаті.

- Батько прибув? - схопився з крісла Ерік, готовий будь-якої миті кинутися зустрічати тата. Він, як не дивно, найлегше переніс розлучення з Майєю.

- Ні, - відмахнувся вісник. – Але, подейкують, що то за нами! Я чув, як Рудольф розмовляв по магофону з головним королівським секретарем, і той наказав негайно зібрати наші речі. Думаю, ми відпливемо вже сьогодні!

Його захопленню не було меж. Хіба що не пищав і в долоні не плескав, а так чисто мале дитя.

- Не подобається мені все це, - насупився Адріан, залишаючи своє заняття. - Якщо батько наказав нас привезти, тут тільки дві причини: Майя жива і він хоче глянути в наші безсоромні очі, або ж щось трапилося, і він хоче тримати нас якнайближче до себе... Я більше схиляюся до другого!

- Аде, знаєш же ти, як зіпсувати настрій! - буркнув наймолодший, прямуючи до виходу. – У будь-якому разі, гадаю, сюди ми більше не повернемося! Пропоную найцінніше зібрати особисто, інакше навряд чи ми це ще побачимо...

Двері голосно грюкнули, змушуючи всіх заворушитися. Він правий, часу обмаль, а зробити ще потрібно ой як багато!..

Надвечір корабель вже відчалював від берега, відвозячи на своєму борту п'ятьох принців у невідоме «далеко». Трохи сумний, проте неймовірно хвилюючий момент, який кожен із них переживав по-своєму. Давид із смутком згадував не закінчений прилад для визначення рівня майбутніх опадів. Складний апарат став би незамінним у посушливих місцях або ж там, де найчастіше бувають повені. Так, сам прилад він прихопив із собою, але улюблена і така звична, створена під його потреби, лабораторія залишилася в замку.

Саллі, як найсентиментальніший і простодушний, довго прощався з усією челяддю, а тепер трясся в каюті, хвилюючись, як же його зустрінуть у новому, не звичному місці. Він завжди швидко прив'язувався до людей і сліпо їм довіряв. Ось чому кожен, хто траплявся на його шляху, намагався використати або ж обдурити добродушного простачка.