12 розділ

Герман Фредерік Жоффре, король Талласії

- Ваша Величносте, документи для вступу вашого сина до Імператорської військової Академії готові, - відзвітував головний секретар. - Як тільки ви накажете, я особисто супроводжу його до навчального закладу!

- Не треба, - відмахнувся Герман, розглядаючи місто, що розкинулося біля підніжжя палацу. – Він нікуди не поїде…

- Але… Як же так!.. – задихнувся чоловік. Не в його правилах суперечити монарху, але й покірно прийняти таке рішення було подібно до смерті. Правду кажуть: одним гузном на двох стільцях не всидіти. Схоже, яким би він не був майстром, з одного стільця злазити все ж таки доведеться. Питання лише, з якого?

- Таким було останнє бажання Майї, - скривився Герман, відчуваючи, як болісно стискається серце від думок про доньку.

- Всього лишень!.. - фиркнув секретар, полегшено видихнувши. - Тобто… це ж…

Худорлявого, лисіючого чоловіка пронизав крижаний погляд, змушуючи серце збитися з ритму.

- Щоб уже завтра моїх синів привезли до палацу! – холодно процідив крізь зуби король. Його вже давно дратував цей самовпевнений бовдур, проте позбавлятися його Герман не поспішав. Занадто обізнаний у деяких справах!..

- В-всіх? - збліднувши аж до синяви, чоловік нервово витирав холодний піт, що проступив на лобі. Ну все! Йому кінець!

- У тебе є інші варіанти? – розлютився правитель.

- Ні! Звичайно ж ні! Я все зроблю!

Поспішивши відкланятися, секретар зник за дверима, залишивши по собі сильне роздратування і тугу, що не вщухала ні на мить. Не потрібно нагадувати батькові про його помилку. Він і так ніколи її не забуде!

Майя

З того часу, як я вирвалася із щупалець бридкого чудовиська, минула седмиця. Сім днів, що здалися лиш миттю моєму запаленому враженнями мозку. Стільки нового, невідомого, цікавого… Я щодня відкривала цілий світ, моторошний та прекрасний водночас!

А ще разом із Біллом та його спільниками готувала план пограбування одного ліерда… Бачила цього товстуна здалеку. Гидкий, скажу я вам, тип! Обрюзглий коротун з лисиною на тім'ячку ледь не збив перехожого, несучись містом на своїй самохідній кареті. Не магмобіль, звичайно ж (ці є тільки у співробітників Імператорської Таємної канцелярії), але й не на уркусі валандатися. Крик моди останнього сторіччя! Дуже дорога іграшка. Чула одного разу, як татко по магофону відчитував Захрема за те, що той витратив усі кишенькові гроші за рік на це, умовно кажучи, диво техніки. Згодна, воно того не варте! Та й на вигляд ДУЖЕ дивне!

Ой! Щось мене не туди занесло… Так от, за допомогою заздалегідь підісланої до маєтку чиновника людини, вдалося з'ясувати, що «дрібничку» (назва приклеїлася намертво) глибоко не шанований ліерд, зберігав у своєму сейфі. Величезна, удосконалена магічно і укріплена за допомогою сучасних технологій шафа знаходилася в кабінеті товстуна. На вікнах і дверях приміщення найкращі майстри своєї справи встановили захисні контури, а біля входу місцевий параноїк, інакше його не назвеш, ще й цілодобову охорону поставив. Запитання: навіщо? Адже вони навіть до кімнати  не ввійдуть, якщо контур замкнутий. Де логіка?

Впевнена, ви зараз спитаєте: що ж я там взагалі забула? Адже я лише інтуїт, тобто можу побачити магію в інших магах, навіть коли вони намагаються її приховати, проте не здатна повноцінно нею користуватися. Непрактично? Ото ж бо! І я одразу ж про це запитала… А далі був шок! Виявляється, я нічого не знаю про справжні можливості свого дару. Хто б сумнівався…

Не знаю, де Білл її роздобув, проте вже наступного ранку в мене в руках лежала невеличка записна книжечка. На потріпаних, пожовклих від часу сторінках, кострубатим почерком, хтось дуже скрупульозно записав результати десятків експериментів, вдалих і не зовсім, свої припущення та висновки. І цей хтось явно був таким самим, як і я, невідомим нікому інтуїтом!

Шляхом спроб і помилок, він довів, що ми не такі бездарні, якими себе вважаємо. Ми здатні на більше! Набагато більше! Якщо мати достатній рівень сили і довго-довго тренуватися, можна навчиться бачити магію, якою вона є. Чи то живі істоти, чи то чужі заклинання, пастки або навіть прості побутові плетіння… Нитки, що тягнуться від світового Джерела, і сплетені з них схеми… Цілий дивовижний світ у моїх руках! Тоненька книжечка розміром з життя... Сподіваюся лишень, що моє складеться більш вдало!

За цей скарб Білл попросив всього нічого, половину з того, що сам же нам заплатив. Я погодилась! Та хіба у мене був вибір? Тихе непомітне існування в якійсь глушині, де мене ніхто не зможе розкрити, або ж наповнене пригодами та веселощами життя з можливістю використовувати магію для власної користі. Вам не здається, що все очевидно?

Загалом, не суть! Головне, я таки навчилася бачити магію довкола себе. Так, не довго, з величезними труднощами та спітнілими долонями, але ж це працює! Щоденні тренування по вісім-десять годин не минули даремно. І вже сьогодні ввечері, коли господар величезного маєтку в центрі міста влаштовує свято, ми провернемо нашу маленьку справу. Боги, допоможіть!

Джодаж, бог водної стихії

- А я все думаю, куди ж він зник? - прогримів поряд знайомий голос. З яскравого полум'я, що раптово спалахнуло поруч, вийшов величезний вогняний чоловік. - Додому не повертався, в прихистку порожньо... Я вже вирішив, що тебе Морана до себе заманила... Та невже?..