11 розділ

Білл Грант – голова Темного кварталу Евандера

Звичайно ж, він знав про прибуття в місто гостей. Не міг не знати! Повз пильне око його підопічних жоден жук не проскочить, не те, що людина. Ось тільки не підозрював, що гості самі заявляться в його скромне житло аби «відвідати шану».

- Не треба більше лякати моїх людей, - хмикнув Білл, розглядаючи велетня, за простецьким виразом обличчя якого ховався неймовірно сильний супротивник. Сильніше за багатьох! Навіть за нього… - Проходьте! Я вас прийму.

Вірно витлумачивши ситуацію, гості без зайвих питань попрямували до його кабінету, якщо невелике приміщення, завалене папками зі справами, можна було так називати. Так-так, він голова Темного кварталу, і по суті своїй має бути жорстоким убивцею, який не знає, що таке совість чи принципи... На щастя, окрім сили, боги обдарували свого раба ще й розумом. Саме тому в його кварталі давно вже немає прокажених, непробудних п’яниць та бійок зі смертельними наслідком. Навіть міські вартові забули шлях до його володінь, частково довіряючи Гранту, а частково побоюючись його поплічників, та його самого в тому числі.

- Чим можу бути корисний? – добродушно посміхнувся чоловік, присідаючи у своє стареньке, але зручне крісло та запрошуючи присісти гостей.

- Я хочу вигідно продати каміння! – не розжовуючи, заявив громила.

- Мені уже відомо про вашу… проблему, - розуміюче кивнув Білл. - Чи можу я на них поглянути?

Чоловік спритним рухом вийняв із кишені пару яскравих самоцвітів. Якби не роками вироблена витримка, голова Темного кварталу обов'язково присвиснув би. Уважно оглянувши запропонований товар, Грант відкинувся на спинку крісла.

- Я не зможу виплатити вам повну їхню вартість, - заявив упевнено. - Але навіть половина від неї, це добрі гроші!

- Дві третіх! – не моргаючи, відповів велетень.

- Половина! - не відступав Білл, не бажаючи випускати з рук товар ідеальної якості. - Враховуючи, що ви засвітили їх на ринку, я міг би запропонувати іще менше!

Поруч з велетнем смикнувся худий хлопчисько. Занадто тендітний та дрібний, шкіра світла, руки тонкі. Або він дівчисько, або втік від багатого татуся! У будь-якому випадку, це цікаво…

Грант сподівався, що його блеф спрацює. Завжди спрацьовував! Адже мало хто знає справжню ціну деяких речей. Але цього разу все пішло шкереберть! Здоров'як підвівся, мовчки кивнув і попрямував до виходу. Його заробіток повільно випливав у нього з рук.

- Гаразд! – рикнув крізь зуби голова Темного кварталу. - Згоден! Але мені потрібно більше, аніж пара дрібних камінців. Все ж таки, не щодня до мене потрапляють королівські коштовності!

Майя

Мене трясло! Від виду пронизливих жовтих очей, що намагаються вийняти з тебе всю душу, і від відчуття, що де б я не була, сховатися все одно не вдасться! Джо впевнено розпоряджався моїм майном, а мене не залишало відчуття, що все це пастка. Чому?

Яскравою плямою в цьому будинку, яку я раніше помітила краєм ока, виявився голова Темного кварталу. Сильний маг, який міг би як мінімум служити королю, а як максимум, імператору, сидів тут, в акуратному, проте не новому одязі, серед гори папок і якогось мотлоху. Навіщо це йому?

- Говори вже! - сильний голос прогримів так несподівано, що я здригнулася всім тілом, не встигнувши впоратися з тілом.

Незрозуміло підвела погляд на чоловіка. Це що, мені?

- Адже тебе щось цікавить? – спокійно продовжив господар. – Запитуй!

Невже мене так легко прочитати? Дожилася! Джо мовчки підняв густу смоляну брову, але перечити не став.

- Кхм!.. - прочистила горло, намагаючись зібрати всі думки в купу. - Чому ви тут?.. Ну, не саме тут, але…

- Я зрозумів тебе, - задерикувата посмішка розпливлася тонкими губами. – Дивно!.. Ти змогла прочитати мене…

Знову смикнулася! По спині від переляку промчав мороз. Та що це таке? Чому мене так легко розкусили? Адже я все врахувала!..

- Що ви таке... - голос охрип, видаючи мене з тельбухами. Джо мав рацію, нічого не вийде!

- Не метушись! – відмахнувся бандит. - Я не видам дочку, котра явно втекла, багатенькому татусеві. Розумію, надто тиснув!.. Чи може наречений не сподобався?

- Друге! - зчепила зуби, не відводячи погляду від жовтих очей. Це як з диким горраєм, даси слабину, і він тебе вкусить! Забрідав до нас один такий свого часу... У Саллі досі шрам на передпліччі.

Хмикнувши, чоловік спокійно відкинувся на спинку крісла.

- Скоріше за все, татко просто намагався тебе захистити… - пробурмотів собі під ніс, повернувши погляд Джо. – Я заплачу всю суму за каміння, і ще зверху додам, якщо вона мені допоможе… в одному крихітному ділі! Все ж таки, не щодня мені трапляється інтуїт…

- Як ви?.. – шок накрив із головою. Як він дізнався? Навіть батько не завжди міг мене відчути, не те щоб хтось інший…

- Ні! - рикнув Джо, підводячись і одним спритним рухом згрібаючи зі столу самоцвіти. - Ходімо!

Схопилася, відчуваючи, як ноги підкошуються. Боги, чому ж ви такі до мене несправедливі? Тільки уникла однієї напасті, як підкралася інша!..