3 розділ

Джодаж, бог водної стихії

Він спостерігав за мірним розгойдуванням лісу, слухав легке порипування гілок та спів птахів. Ось вона, вічність! Умиротворення в нескінченному повторенні звичного. Напевно, лише безсмертний зможе зрозуміти, наскільки коротке життя та наскільки вічна пам'ять.

У нього вже майже відболіло, тільки дивлячись на цей ліс, у пам'яті так само чітко спливають сірі очі і заразлива посмішка. Як блискавично минув час! Ніяк ні зупинити його, ні затримати. Тільки ось так, вдивляючись у спокійний трепет листя в кронах, можна уявити, що колись вона обов’язково повернеться, і повне світлих емоцій життя знову повториться.

- Так і знав, що ти тут! – почувся знайомий чоловічий голос. - Не набридло ще сидіти в цій глушині і хандрити? Струснув би сивиною, розвіявся! Може влаштував якусь бурю, потопив кілька суден… А то щось ці люди зовсім розслабилися без нашого втручання!- Чого тобі, Свароже? - важко зітхнув Джо, величезний чоловік з копицею чорного волосся і кошлатою бородою. В його очах застиг смуток, ніби хтось дуже дорогий залишив не лише цей світ, а й забрав із собою частину його серця.

Втішений налагодженим контактом, бог вогняної стихії присів поруч із старим товаришем на траву біля невеликого дерев'яного будинку. Скільки вже століть цій будівлі, згадати важко. Та завдяки технологіям і магії, а може ще й втручанню певного божества, споруда досі виглядає новою.

- Вона б не хотіла побачити тебе таким…

- Вона й не бачила! – роздратовано відвернувся Джо. – Завдяки вашим безглуздим законам, ми більше так і не зустрілися!

- Але ж ти спостерігав за нею... - спробував виправдатися Сварог.

- Ви навіть до Морани не дозволили її провести! - вибухнув водний правитель, підірвавшись. Несподівано вдалині загримів грім, згустилися хмари і почав накрапати дрібний дощик.

- І ти чудово знаєш, чому! - підвівся слідом вогненний чоловік. Він махнув рукою, і крізь сірі хмари пробилося тепле літнє сонечко. - Ти занадто прив'язався до неї! Ми не знали, що з тобою трапиться, якщо вона піде! А якби твоя сила знову зникла? Щоб ти зробив? Помер слідом за Сашею? Вона б цього не допустила!

- Але ж ви навіть не пояснили їй цього! – лютував Джодаж. - Вона сумувала і не розуміла! Знаєш, як це, чути молитви і не мати можливості на них відповісти єдиній важливій для тебе людині?

Якийсь час було чутно лише шум листя та дрібного дощу.

- Так ось чому ти сидиш тут… - важко зітхнув Сварог. - Ховаєшся від людей, щоб більше ні до кого не прив'язуватися?

Джо не відповів, мовчки попрямувавши до будинку.

- Гаразд!.. - продовжив вогненний чоловік, вступаючи у величезне полум'я, що раптово спалахнуло. - Твоє право!.. До речі, ти б перевірив своє чудовисько! Бо воно підозріло активно рухається до Талласії. Можливо, вирішило розважитись замість тебе?

Майя

Коли я казала, що потрібно якнайшвидше вивести отруту ррукамі з організму улюбленого братика, я не думала, що це може бути настільки складно. Що ми тільки не робили, щоб прискорити його метаболізм. І водою з піпетки напували, і збори сечогінні готували, навіть в купальню затягли, щоб добре пропотів. Коротше кажучи, вбити його виявилося набагато простіше, аніж вилікувати. Результат: на третій день Давид розплющив очі, а на четвертий уже зміг самостійно сісти. Але найголовніше, це зберегти наші успіхи в таємниці! Адже якщо якимось чином тато прознає, старшого запроторять до армії, а мене згодують Морському богу.

До речі, про це! Я вам ще не розповідала, що це за чудо-юдо таке. Загалом, раз у покоління до берегів нашого королівства, в приховану від людей бухту, запливає чудовисько, розміром десь як половина нашого замку, з величезною зубастою пащею, десятком довгих щупалець та одним величезним оком. Цей синій виродок і був Морським богом. Чесно кажучи, я ніколи не розуміла, навіщо цьому монстру їсти одну освічену принцесу раз на п'ятдесят років. Та мене навіть на один зуб не вистачить! Ні, щоб як усі нормальні боги, сидіти у своїй міфічній країні та насолоджуватися вічністю! Йому подавай принцесу! Та ще не аби яку, а вродливу, розумну та прикрашену кількома безмінами (1 безмін – 3,5 кг) коштовностей. І не подавиться ж, зараза!

Загалом, принцесу до цього Бога відправляють на човні, який за допомогою магії повільно впливе в його відкриту пащеку, а щаслива жертва при цьому повинна із захопленням оспівувати його велич, аж до смерті! Ну, скажіть, дурня якась! Та щоб я, з власної волі, в пащу до чудовиська? Та ще підспівуючи якимсь жерцям? Та-а,  ні! Краще вже втопитися! Мертвечини цей гурман не їсть! Перевірено однією відчайдушною родичкою.

Ото я й вирішила повторити її увічнений в храмових літописах подвиг. А так, як вмирати мені не з руки, ми з компанією вирішили придумати, як змусити і монстра, і жерців повірити в мою смерть, а потім щасливо прожити довге, цікаве життя.

Щоб скоротити час на перебіжки від спальні Давида до лабораторії і назад, вирішили перенести її в мої хороми. Чому? По-перше, вдале розташування, а по-друге, у мене в кімнатах стільки різного барахла (і не тільки жіночого), що ніхто абсолютно не здивується, навіть якщо в кімнаті щось раптом вибухне. А по-третє, Мері, моя улюблена покоївка та єдина подружка. Хто-хто, а от вона ніколи мене не зрадить, перевірено роками та навіженими витівками. Ми могли покластися на неї!