Кінець

Грудень перед Різдвом огортав магічний університет особливою атмосферою. У великих залах маєтку, де проходили лекції, вже стояли прикрашені ялинки. Їхні гілки були вкриті магічними кристалами, які м’яко мерехтіли у півтемряві, створюючи враження зоряного неба. Повітря наповнювали аромати хвої, кориці, печива та теплого яблучного сидру, які викликали у кожного почуття затишку.

Студенти та викладачі готувалися до свята зимового сонцестояння, що у їхній традиції було одним із найважливіших моментів року. У майстернях кипіла робота: всі виготовляли дарунки для близьких, обереги та прикраси для святкової ночі. Настя брала участь у створенні трав’яних вінків, додаючи до них сухі квіти та магічні камінці, що символізували її стихію землі.

Настя відчувала себе щасливою. За кілька місяців навчання в університеті вона стала впевненим цілителем. Вона могла легко відчути чужий біль, зняти напругу, заспокоїти або навіть загоїти рани. Її дар був не лише в енергії, а й у турботі, яку вона вкладала в кожен рух. В університеті її хвалили за природну гармонію між знаннями і серцем.

Настя з теплом думала про те, як багато змінилося у її житті. Вона згадувала сумніви, які мала перед вступом до університету, і тепер із посмішкою усвідомлювала, що зробила правильний вибір. Їй подобалися лекції з різних магічних дисциплін, робота в гуртках і додаткові заняття з цілительства та нумерології. Вона навіть долучилася до літературного клубу, де студентам читали стародавні міфи та легенди.

Її дружба з Маланкою міцніла з кожним днем. Вони разом працювали над проєктами, ходили на прогулянки засніженими алеями університетського саду та ділилися секретами. Настя відчувала, що в Маланці знайшла справжню подругу.

З Дмитром їхні стосунки стали глибшими й теплішими. Він допомагав їй розібратися в таємницях її дару, а Настя своєю ніжністю і турботою допомагала йому долати власні страхи й сумніви. Разом вони мріяли про майбутнє, яке було сповнене пригод і нових звершень.

Напередодні свята зимового сонцестояння Настя та Маланка разом із іншими студентами прикрашали Великий зал. Вони розвішували гірлянди з чарівних вогників, які світилися теплим золотавим світлом, і співали старовинні святкові пісні. У цей момент Настя відчула, що вона — на своєму місці, серед людей, які розуміють її, підтримують і цінують.

Це був той грудень, коли все довкола нагадувало: світло завжди повертається, навіть після найдовшої ночі.

Настя стояла у Великому залі, споглядаючи вогники, що ніжно мерехтіли у гірляндах. Навколо лунав сміх друзів, тихі розмови та передчуття свята, яке ось-ось мало розпочатися. У серці вона відчувала гармонію — ту, про яку мріяла раніше, навіть не розуміючи, що саме шукає.

Після всіх сумнівів, страхів і випробувань, вона знайшла своє місце у світі. Університет став для неї домом, де вона не лише навчалася, а й росла духовно, відкриваючи свою силу й можливості. Настя навчилася вірити у свій дар, у свою місію, і це давало їй впевненість і спокій.

Свято зимового сонцестояння символізувало завершення одного циклу та початок нового. Настя знала, що попереду ще багато уроків, випробувань і відкриттів, але тепер вона дивилася в майбутнє з радістю, бо була готова до всього. У неї були друзі, які підтримають її, наставники, які допоможуть знайти відповіді, і коханий, з яким вона готова розділити будь-яку пригоду.

Коли Дмитро підійшов до неї й торкнувся її руки, вона подивилася йому в очі й зрозуміла: вона не просто знайде свій шлях, вона вже на ньому. Її життя наповнене сенсом, любов’ю й натхненням.

Гірлянди засвітилися яскравіше, коли всі студенти підняли чарівні кубки, виголошуючи тост за повернення світла. Настя посміхнулася, спостерігаючи за цим дивовижним моментом.

“Світло завжди повертається”, — подумала вона, відчуваючи теплу радість у грудях. І цього разу вона була готова зустріти його у всій його повноті.

Так починалася нова глава її життя. Завершення одного шляху стало початком іншого, ще яскравішого, ще прекраснішого.